| Popis: |
Листування Марка Тулія Цицерона під час проконсульства в Кілікії дає можливість вивчити складнощі управління римськими провінціями під час кризи Республіки, передусім оцінити спроможність Риму протистояти зовнішнім загрозам. Проте специфічний жанр джерела привів до формування історіографічної традиції, яка базується на поглядах на хід подій самого автора більшості листів, тому в роботах сучасних науковців ми бачимо, як правило, повну підтримку та виправдання дій проконсула. В поодиноких дослідженнях, автори яких намагаються критично поглянути на дії Цицерона під час намісництва, заходи, які були зроблені на протидію парфянській загрозі, оцінюють негативно, але причини невдалих дій пов’язуються саме з фігурою римського намісника. На нашу думку, листування Цицерона дозволяє хоча б частково поглянути на проблему римських провінцій на Сході в цілому, абстрагуючись від постаті конкретного губернатора. Можна з високим ступенем впевненості стверджувати, що система провінційного управління Риму періоду пізньої Республіки не відповідала вимогам ефективної оборони фронтиру на Сході. Призначення намісників (проконсулів і пропреторів) залежало від занадто великої кількості випадкових чинників (як і вибори консулів і преторів), щоб на цих найважливіших посадах завжди виявлялися професійні управлінці й військові. Приклад Цицерона найбільш яскравий, але, очевидно, не єдиний. Орієнтація еліти на внутрішньополітичні цілі автоматично робила зовнішньополітичні завдання другорядними. При цьому в руках намісників перебували лише обмежені ресурси, які ефективні для поліцейських операцій на Амані, але не здатні протистояти навіть масштабному грабіжницькому рейду, не кажучи вже про велике вторгнення. Союзники, які багато десятиліть прикривали римські кордони своїми військами і територіями, переважно втратили навіть здатність контролювати власні володіння. Традиційна опора на союзних монархів не тільки позбавляла римлян військової підтримки, але й вела до дезінформації про становище на кордоні. Оперативна реакція центру на нестабільність периферії стримувалася не тільки низькими темпами передавання інформації, але й відсутністю чіткого механізму прийняття рішень у Римі. Як не дивно, Республіку рятувала відсутність реального супротивника на Сході. |
