Popis: |
Автор вказує, позов, як правовий інститут, має надзвичайно тривалу історію. Як і більшість цивілістичних інститутів його витоки пов’язані з правом Стародавнього Риму. Стаття присвячена аналізу інституту позову в праві Стародавнього Риму. Стверджується, що суб’єктивні матеріальні права усвідомлювалися римськими законодавцями, судовими чиновниками та адвокатами не з точки зору їх матеріальногозмісту, а способів захисту цих прав. Позови не були похідними від суб’єктивних матеріальних прав, а, навпаки, вони могли підтверджувати їх існування. Суб’єктивні матеріальні права та їх судове здійснення розглядалося як одне ціле, не даючи римлянам проводити поділ права на матеріальне та процесуальне. Вказується, що позов не виступав в якості універсального процесуального засобу, який захищав від всіх можливих цивільних правопорушень. Римське право розвивалося як система позовів, які надавали захист у тій ситуації, коли нечисленні закони у сфері цивільного права виявлялися застарілими та не могли ефективно забезпечити особі захист. Розкривається особливість позову в межах трьох форм цивільного процесу Стародавнього Риму: легісакційного, формулярного та екстраординарного. У період легісакційного цивільного процесу позов треба було пред’являти перед судом таким чином, щоб він повторяв словесну норму закону, на який посилалася особа у своїй справі, інакше вона її програвала. Нерідко словесне озвучування своїх претензій буквально до норми закону повинно було супроводжуватися певними жестами. В часи формулярного цивільного процесу позивач позов пред’являв у суд також усно, але вже без дотримання позовного формалізму, який ускладнював доступ до судочинства. В цей час претори почали позов фіксувати письмово в спеціальному акті-інструкції, де давалися вказівки судді як потрібно вирішити справу. За допомогою даних актів претори могли захищати суспільні відносини, не врегульовані звичаєм або законом. Екстраординарний цивільний процес наблизивінститут позову до його сучасного розуміння: усна, а потім письмова вимога позивача до відповідача, яку повинен вирішити суд. Позов розглядався в якості поставленого запитання, на яке маєж дати відповідь судове рішення. |