| Popis: |
Стаття присвячена аналізу мирової угоди в праві Стародавнього Риму. Стверджується, що в додержавний період існували два способи вирішення конфліктів: насильницький та примирення, а з появою держави додався третій: судочинство. Примирення виступало джерелом інституту мирової угоди в римському праві. Вказується, що примирення тривалий час не мало законодавчого оформлення і тільки в період Юстиніана, зокрема в Дигестах, отримало своє нормативне вираження у вигляді мирової угоди. Зазначається, що саме в Стародавньому Римі цей інститут отримав вперше своє законодавче оформлення. Досліджується етимологія терміну, який позначав мирову угоду в Стародавньому Римі: «transactio». Він показує, що transactio розглядалася як альтернатива позову («action»), перепона для нього. Автором цитуються та аналізуються Дигести Юстиніана, щоб розібратися з юридичною природою мирової угоди в праві Стародавнього Риму та умовами її укладення. Робиться висновок про комплексну природу мирової угоди, в якій проявляється як матеріально-правовийJ так і процесуальний аспект. Процесуальність мирової угоди в римському праві виражається у тому, що вона припиняє судовий спір, не дозволяє повторно подавати тотожний позов, затверджується судовим чиновником (претором). Аналізуються умови мирової угоди в римському праві, без яких неможлива її юридична дія: 1) неочевидність вирішення спору про право; 2) взаємність поступок; 3) домовленість по мировій угоді має бути вільною; 4) умови мирової угоди не повинні були порушувати права та інтереси третіх осіб, які не виступали стороною в мировій угоді; 5) мирова угода повинна була затверджуватися судовим чиновником. Звертається увага на особливості виконання мирової угоди в давньоримський період та негативні наслідки, які настають при відсутності добровільного виконання мирової угоди. Наводяться приклади із сучасного законодавства різноманітних країн Європи, де були втілені положення давньоримського інституту мирової угоди, що свідчить про їх актуальність донині. |
