| Popis: |
У статті розглянуто різні наукові погляди на види соціально-психологічних факторів виникнення корупційної злочинності та корупції загалом. Зазначено, що схильність до вчинення корупційних діянь визначається сукупністю соціальних установок особистості. Виникнення конкретних форм корупції тісно пов’язане із середовищем, що створює сприятливий ґрунт та умови для корупції. У процесі виникнення і розвитку всієї злочинної поведінки, в тому числі і корупційної, беруть участь такі складні психічні процеси, як усвідомлення, внутрішня мотивація, соціалізація, судження і прийняття рішень. Авторка наголошує, що корупційну поведінку можна розглядати як комплекс перекручених соціальних відносин. Корупція виникає, коли правові норми, системи регулювання і контролю та неформальні соціальні правила сприяють корупційній поведінці або нехтують нею. Серед психологічних факторів корупційної поведінки виокремлюються такі, як розподіл обов’язків, провина, страх покарання, розчарування і бажання домогтися успіху, а також настанови та цінності. Клімат корупції формується і самими громадянами, а саме їхнім зневажливим ставленням до проявів корупції. У підсумку зазначено, що корупційна поведінка обумовлюється впливом на психіку соціуму - як мікро- так і макросередовища, умовами соціалізації особистості - засвоєнням соціальних норм у процесі навчання, виховання та індивідуально-психологічними властивостями. Щоб краще зрозуміти соціальну психологію корупції, необхідні дослідження про вплив групової динаміка і взаємодії, соціальної ідентичності, довіри, культури та інших факторів на індивідуальну схильність до корупційних дій. Також необхідно досліджувати політичні еліти, щоб зрозуміти, як вони сприймають витрати та вигоди корупційних дій, як і чому раціоналізують таку поведінку. Одним із завдань, що стоять перед науковцями, має бути визначення причин та умов, які сприяють формуванню в суспільстві лояльного ставлення до корупції. Це, своєю чергою, дасть змогу створити передумови для формування стійкої громадської думки з негативним ставленням до корупції (корупційної стійкості), а також сформувати ефективні механізми сталого зв’язку між органами державної влади та суспільством. |
