| Popis: |
Зі встановленням радянської влади трансформація міських поселень, що вважалися базою радянізації суспільства, мала відбуватися відповідно до комуністичної доктрини. Складність ситуації полягала в тому, що урбаністична тематика ніколи до того не розроблялася теоретиками марксизму, тому радянські функціонери мали на ходу вигадувати способи управління містами. За відсутності міських виконкомів влада зосереджувалася в руках чиновників губернських/округових виконкомів, які за браком часу та досвіду потребували простого інструментарію для ухвалення рішень. У пригоді стало переформатування міського простору за різними критеріями відповідно до конкретних завдань. Під поняттям «міський простір» слід розуміти його фізичний (територія, будівлі, інженерно-транспортна інфраструктура), соціальний (практики створення та використання фізичного простору, особливий міський спосіб життя, соціальні відносини) та уявний (образ міста) вияв. Якщо до затвердження радянської влади осмислення міського середовища відбувалося з урахуванням функціонального підходу на основі історико-культурних традицій, то згодом провідним став соціально-функціональний підхід. Численні переформатування міського простору привели до його радянізації (особливо соціального та уявного проявів). Така управлінська практика розглянута на прикладі Вінниці як міста, яке не потрапило під щільний експериментальний пресинг держави, на відміну від міст-флагманів радянської індустріалізації. |
