| Popis: |
У статті розглядається питання, яку роль відіграє єдність «текстів» у виставі при постановці п'єси класичного репертуару. Під «текстами», за визначенням Ю.М. Лотмана, маються на увазі основні частини вистави: словесний текст п'єси, ігровий текст, що створюється акторами і режисером, і текст живописно-музичного та світлового оформлення. Головним матеріалом для розгляду стали театральні твори, засновані на режисерському методі, умовно позначеному як «театр драматурга», тобто такий спосіб постановки, при якому літературний текст залишається незмінним. Це спектаклі «Скажені гроші» (2012, Саратовський академічний театр драми ім. І.А. Слонова) і «Вовки і вівці» (2015-го, Тамбовський драматичний театр). Вибір п'єс А.М. Островського мотивований тим, що його драматургія сьогодні одна з найбільш затребуваних. Причин цьому кілька: проблематика п'єс зрозуміла сьогоднішньому глядачеві і актуальна для нього; сюжетна злагодженість текстів і «прописаність» характерів персонажів є професійною «школою» для акторів і режисерів; а сама мова п'єс драматурга виховує смак до слова. Аналіз постановок показав, що «єдиний текст» народжується з правильного розподілу «ролей» всіх частин вистави, де акторська гра стає головним елементом. Наступною, не менш важливою умовою успішної постановки, є стильова єдність всіх його «текстів». Творячи спектакль в цьому алгоритмі, режисер здатний створити по-справжньому художній образ твору, який від написаного слова придбає на сцені правдивість того, що глядач бачить, чує і відчуває. |
