| Popis: |
Стаття присвячена дослідженню Міжнародного суду справедливості (Міжнародного суду ООН) як гіпотетичного суду з прав людини. Запропоновано два запитання для теоретичної рефлексії, які обумовили мету цього дослідження: по-перше, чи можна розглядати діяльність Суду через парадигму прав людини, і, по-друге, чи можна цей Суд вважати повноцінним судом з прав людини? Для пошуку відповідей на ці запитання було використано поняття «суд з прав людини» у широкому значенні як інституціоналізованого судового механізму, покликаного вживати необхідних юридичних заходів для фіксації відповідних порушень прав людини, а також захисту та відновлення таких прав незалежновід того, хто може бути заявником у такій справі (держава чи особа). Дослідження доводить, що діяльність Суду дійсно доцільно розглядати через парадигму прав людини, на що вказує сама ж юриспруденція Суду, і що доводятьчисленні академічні дослідження на Заході. Проте, проаналізувавши відповідні аргументи та контраргументи, було спростовано припущення, що цей Суд можна розглядати як суд з прав людини. Незважаючи на те, що у багатьох конвенціях з прав людини особливе місце у розв’язанні спорів відведено цьому Суду, самі ж права людини ніколи не виступали самостійним об’єктом спору у цих провадженнях, а завжди були частиною міждержавного спору. Крім того, Суд неодноразово демонстрував формальне ставлення до способів фіксації порушень конвенцій про права людини, до методології встановлення фактів у таких справах та критеріїв відшкодування постраждалим від відповідних порушень, що не сприяло захисту прав людини у відповідних справах. У статті також наголошено на важливості людського фактору у формуванні юриспруденції Суду, і висловлено сподівання на якісну еволюцію ставлення Суду до прав людини в разі, якщо серед його суддів більшість складатимуть прихильники людиноцентричного підходу до міжнародного права. |
