| Popis: |
У статті запропоновано контекстуальний аналіз історії переутвердження синтезу св. Томи Аквінського у ХІХ-ХХ століттях у якості єдиної безальтернативної форми автентичного католицького філософування. У світлі папських енциклік Aeterni Patris та Studiorum Ducem здійснено огляд базових мотивів до канонізації концептуальної системи Аквіната як інтелектуальної протиотрути, спрямованої на убезпечення церковного вчення від численних хиб церковного та секулярного модернізму. З’ясовано, що неосхоластичний проект містив у собі не лише опозиційну ментальність та негативну самоідентифікацію, що були зведені на критичному відштовхуванні від сучасності, але й потужний евристичний потенціал, доказом чого слугує проаналізоване у статті тематичне розмаїття підвидів неотомізму, які доводять еластичність його доктринальних кордонів та спроможність лишатися релевантним, зберігаючи стрижневу ідейну рамку. У статті відзначено, що множинність форм неотомізму насамперед зумовлена поставленням епістемологічної проблематики у якості першорядної основи. Саме цей методологічний підхід штучно примножив кількість відправних точок для філософських розвідок в межах неотомістського проекту, а також сприяв подальшому ідейному розгалуженню із постанням багатьох варіативних моделей інтерпретації спадщини св. Томи. |
