| Popis: |
Пропонована стаття базується на корпусі історичних джерел XVIII століття і присвячена вивченню півчих переяславських єпископів. Ми знайшли документальні свідчення про півчих у 9 з 14 Переяславських єпископів. Згідно традиційних порядків при єпископських катедрах Гетьманщини, під час богослужінь, співали монахи-крилошани. Ця традиція красномовно простежується у Переяславському Вознесенському катедральному та інших монастирях Переяславської єпархії протягом 1720-1740-х років. Загальна кількість півчих у катедральному монастирі коливалася від 5 до 9 осіб. На чолі монахів-крилошан стояли уставники, які керували правим та лівим крилосами. І лише 1722 року спеціальним указом Святійший правлячий синод уніфікував правила, які в першу чергу стосувалися українських єпархій. Відтоді у архиєрейських домах встановлювалося порядок на служіння 10 півчих. Незважаючи на це, ще до появи цього указу, вікарному єпископу Кирилу Шумлянському служили власні півчі, на чолі яких стояв регент. Наявність регента простежується і на службі у наступного вікарного єпископа Йоакима Струкова. У катедральному соборі звучали як монодія, так і партесне багатоголосся. Такий висновок ми робимо з наявних нотних книг. Власністю владики Йоакима Струкова в Переяславі був нотний Ірмолой, а у часи єпископа Арсенія Берла в катедральному соборі було переписано музично-теоретичний трактат Миколая Дилецького «Музична Граматика», при чому на форзаці рукопису було зазначено, що в один із днів виконувався урочистий концерт. У зв’язку із останньою нотною пам’яткою прослідковується намір єпископа запровадити й закріпити інновації у сфері музичної освіти, коли метою учнів ставало опанування мистецтва партесного співу на якісно кращому рівні. Окрім вище зазначеного, ця теза підтверджується відомостями з життя півчого одного з попередніх владик, коли навчання партесного співу відбувалося за межами Переяслава. Співаки архиєрейської капели за автентичною термінологією називалися «півчими», що спостерігаємо як у документах з архіву Святійшого правлячого синоду у Санкт-Петербурзі, так і в місцевих документах з Переяслава. В актових джерелах, починаючи з 1760 року і, щонайменше, до 1782 року для колективу архиєрейських півчих використовувалася офіційна назва – «вокальна музика». У цей самий період існує і інша назва для позначення цієї вокальної капели, що використовувалася для внутрішнього вжитку – «півча» («пѣвческая»), яка, найпевніше, першочергово означала окреме приміщення, де мешкали півчі. Фінансування хору відбувалося, в першу чергу, з архиєрейської казни. А додатковий заробіток півчі отримували через збирання грошей з парафіян у «півчу кружку», спеціальну ємність для пожертв. Згідно видаткових джерел, отримані кошти йшли на пошиття, ремонт, а також закупівлю одягу та взуття. Серед виявлених у джерелах відомостей про півчих, сукупна кількість яких сягає 29 імен і це не враховуючи згаданих співаків без імені та ченців-крилошан, знаходимо представників різних соціальних верств (страт) – дітей священно- та церковнослужителів, козаків, міщан, посполитих. Для багатьох із них спів у катедральній капелі був не лише можливістю отримати стабільний заробіток, а й слугував трампліном для кар’єрного зросту, для отримання сану священика, чи місця півчого в одному з імперських столичних колективів. У другій половині XVIII століття простежується певна закономірність, коли більшість півчих виявилися знедоленими, переважно сиротами. У побуті Переяславських владик траплялися контакти зі світськими музикантами-інструменталістами. У 1720-х роках вікарному єпископу Йоакиму Струкову служив бандурист, а на початку 1780-х років Іларіон Кондратковський користувався послугами військових музикантів для урочистих привітань під час церковних свят. |
