Об’єктний склад правового режиму карантину тварин
Autor: | В. Єрмоленко, Г. Слаута |
---|---|
Jazyk: | English<br />Russian<br />Ukrainian |
Rok vydání: | 2023 |
Předmět: | |
Zdroj: | Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право, Vol 2, Iss 75 (2023) |
Druh dokumentu: | article |
ISSN: | 2307-3322 2664-6153 |
DOI: | 10.24144/2307-3322.2022.75.2.8 |
Popis: | У статті розглянуто особливості об’єктного складу правового режиму карантину тварин. Встановлено важливу особливість правового режиму карантину тварин, якою є відсутність єдиного чітко визначеного об’єкта. Таку властивість умовно можна назвати мультиоб’єктністю, а об’єкт – мультиоб’єктом, де основним об’єктом правового режиму карантину тварин є безпосередньо епізоотія, похідним – тварини-носії епізоотій, а загальним – карантинна територія як носій карантинного режиму. Розглянуто кожний з наведених об’єктів. При цьому встановлено, що формування переліку особливо небезпечних хвороб тварин належить до компетенції протиепізоотичних органів, причому його визначенню властива відповідна трансмісійність, коли на міжнародному рівні список таких хвороб, що викликають епізоотії, складає Міжнародне епізоотичне бюро, а на національному рівні кожна з країн-учасників МЕБ із загального створює власний перелік карантинних хвороб, характерних для її території. Зосереджено увагу на похідному об’єкті, яким визнано тварини як відмінні від людини живі істоти, наділені матеріальними ознаками гетеротрофії (харчування готовими органічними сполуками), рухливої активності, метаболізму, наявності функціональних систем органів, нервової системи і почуттів. найзагальніший рівень об’єктів правового карантинного режиму становить територія карантину. Встановлено, що карантинна зона виступає родовим, а буферна, інфікована та зона спостереження – видовими поняттями, що на перший погляд виглядає цілком прийнятним. Складнощі виникають при з’ясуванні сутності і змісту цих видових категорій, адже їх визначення здійснюється через поняття, яке визначається. Тобто зони буферна, інфікована та спостереження визначаються безпосередньо через загальне поняття зони, що ускладнює їх сприйняття, бо потребує постійного звернення до змісту первісного загального поняття. При цьому діюче ветеринарне законодавство не застосовує термін «територія» для позначення карантинних ареалів, оперуючи поняттями карантинних зон. Встановлено, що належність тварин до сільськогосподарських, домашніх і диких спричинює різні особливості їх карантинного режиму. |
Databáze: | Directory of Open Access Journals |
Externí odkaz: |