| Popis: |
У дослідженні спростовано думку, що побутувала у свідомості деяких культурних діячів пошевченківської епохи, про малоосвіченість та низьку начитаність Тараса Шевченка. Проаналізовано історію розвитку читацьких інтересів поета у найскладніший період його життя – період заслання (1847–1857), до аналізу залучено прямі самосвідчення (епістолярій, щоденник, мемуари близьких та знайомих осіб тощо). З’ясовано, наскільки закріпленою була в опального митця попередня звичка читати й потреба у ній, основну ж увагу зосереджено на читацькій поведінці Шевченка в Орській фортеці та в Аральській експедиції, у Новопетровському укріпленні. Вона пов’язувалась із активним пошуком, вибором, сприйманням книжок, налагодженням навіть спеціальної комунікації. Відстежено, хто дорожив такою поведінкою і стимулював її, наскільки функціональною виявилась Шевченкова лектура тієї пори. Окреслено її склад: це російсько-, українсько-, польськомовна книга переважно зі сфери художньої літератури та критики, а також праці з історії, культурології, етнології, природничих та інших галузей знання. Саме читання разом із власною художньою працею вберегло дух митця від психологічного виснаження, посприяло інтелектуалізації його творчості. Шевченко-читач зреалізував себе на засланні сповна, з огляду на особливі обставини (самотності, вимушеної зосередженості на собі), читання вперше виявилось не епізодичною, а цілісною, подеколи й провідною формою творчої діяльності поета. |
