| Popis: |
Статтю присвячено висвітленню процесів формування специфіки статусу полонених за нормами звичаєвого права і законодавства Московського царства (Московської держави) протягом XV - початку XVIII століття. Актуальність звернення до висвітлення цих питань зумовлена тим, що вироблені в той час звичаї та погляди, а також норми позитивного права і нині зумовлюють особливості ставлення росіян до полонених, яке значною мірою визначається специфікою національного менталітету та правовою традицією. Зауважено, що цінним джерелом для з'ясування комплексу звичаїв щодо поводження з полоненими можна вважати праці європейських дипломатів, купців, військових, які, протягом тривалого часу перебували в Московській державі й були добре обізнаними з місцевими порядками. Вони містять цікаву інформацію з етнопсихології, історії дипломатії, а також історії права. Значення цього історичного джерела посилюється тим, що спостереження, факти та міркування, наведені в них підтверджуються іншими джерелами. Зроблено висновок про певну наступність у національному характері населення сучасної Росії, звичаях, що й нині, за умов поширення в російському соціумі правового нігілізму, в значній мірі регулюють поведінку та діяльність громадян РФ, зокрема й військовослужбовців, найманців приватних військових компаній та ін. Показано, що ставлення до полонених іноземців, правові засади їхнього статусу в Московському царстві були закладені в перебігу становлення та розвитку звичаєвого права, що формувалося задовго до періоду, який розглядається в цій статті. Наголошено, що оскільки в XV - на початку XVIII ст. ще не існувало поділу на комбатантів і некомбатантів, то під терміном «бранці», «полонені» розумілися як захоплені воїни ворожого війська, так і представники мирного населення, що позбавлялися особистої свободи та опинялися під повною владою супротивника. Полонені поділялися на «державних» і «приватних», хоча й усередині цих груп можна виявити специфічні підгрупи в залежності від особливостей їхнього правового становища. Підкреслено, що статус бранців у Московському царстві визначався насамперед звичаєвим правом, хоча з плином часу з'являються й акти законодавства, що містили норми, які були спрямовані на врегулювання правового статусу полонених. Яскравим прикладом подібного законодавства є сенатський указ від 27 листопада 1717 р. «Про заборону хрестити та одружувати шведських військовополонених неволею». |
