| Popis: |
Статтю присвячено дослідженню політи- ко-правової спадщини Петра Дмитровича Лодія, який був відомим українським філософом, просвітником, юристом та педагогом. Зауважено, що світогляд П. Лодія і безпосередньо його філософські погляди формувались в культурно-освітньому середовищі Львівського, а згодом Краківського та Петербурзького вищих навчальних закладів. Відповідно до цього, наведено періодизацію творчої діяльності П. Лодія: львівський період (1787-1802), краківський (1802-1803) та петербурзький (1803-1829). Автори звертають увагу на те, що П. Лодій вніс значний внесок у розробку української філософської та юридичної термінології, займався редагуванням робіт у цій сфері, а також перекладав українською німецькі та латинські праці. П. Лодій є автором праць «Природне право народів», «Загальнодержавне природне право», «Теорія загальних прав», «Логічні настанови, які скеровують до пізнання та розрізнення істинного від хибного» тощо. У статті підкреслено, що П. Лодій був прихильником природної теорії походження права, відстоював ідеї особистої свободи всіх людей. Позиції вченого були сформовані на основі філософсько-правових ідей Арістотеля, Г. Гроція, Х. фон Вольфа, К. Бемера, С. фон Пуфендорфа, В. Келера, І. Канта та інших. Досліджуючи політико-правову спадщину П. Лодія, автори зауважують, що права та обов’язки громадян у державі, відповідно до поглядів мислителя, виходять із розуміння мети держави. Звернено увагу на кореляцію природних та позитивних законів у поглядах філософа. Говорячи про необхідність існування у державі, як і в будь-якому суспільстві, природних та позитивних законів, він чітко визначає перевагу саме природних законів, вважаючи їх реальним регулятором суспільних відносин. При цьому також наголошує, що природне загальне державне право осягається і усвідомлюється розумом людини, натомість те, що спирається на волю панівного класу, є до певної міри менш природним, більш штучним, мінливим та, як наслідок, другорядним порівняно з природним. Разом із тим, П. Лодій підкреслює, що кожен громадянин повинен надавати перевагу загальному благоденству народу (у порівнянні зі своїм приватним благоденством), але таке загальне благоденство та благо обов’язково має відповідати критеріям істинності. |
