| Popis: |
В даній статті проаналізовано шляхи взаємодії між текстом та образом на прикладі конструктів «корабля дурнів» та «блакитного човна», від початку їх формування в пізньому Середньовіччі до змін, яких вони зазнали в період Ренесансу. Обидва розглянутих конструкти – «корабель дурнів» і «блакитний човен» – оформилися на початку XV століття у творах Г. Тайхнера і Я. ван Устворена відповідно. Однак потім перший пережив трансформацію в гуманістичній культурі – у промові І. Галла і у творі С. Бранта – з простого моралізаторського образу на знак загальнолюдської глупоти і божевілля. Пізніше Еразм у «Похвалі Глупоті» доведе саму ідею Глупоти – Морії, що керує всіма людськими вчинками, до досконалості. Ілюстрації до «Корабля дурнів» С. Бранта ще раз підкреслюють вселенський характер описуваної глупоти – на гравюрах присутні не звичайні люди, а самі лише блазні. «Блакитний човен» цю трансформацію не пережив – він не був включений у великі наративи гуманістів. Тому й залишився в семантичних кордонах бюргерської моралі. Проте, не можна сказати, що він не вийшов за рамки популярної культури. Його шлях у «високу культуру» проходив через візуальність, через творчу спадщину І. Босха, П. ван дер Хейдена і П. Брейгеля Старшого. У своїх творах вони втілили не тільки існуючу карнавальну практику, а й риси бюргерської свідомості і моральних підвалин, характерних для городян з різних соціальних груп – як нижчих верств, так і вищих – патриціїв і гуманістів. |
