| Popis: |
У статті досліджено інститут окремої думки в міжнародних судах. Акценовано на діяльності Міжнародного суду ООН та його практиці щодо реалізації суддями права на окрему думку. Акцентовано на позитивному схваленні дослідниками окремих думок, на користь якому наводяться кілька аргументів. По-перше, стверджується, що сам факт наявності окремих думок приводить до покращення аргументів та стилю рішення, прийнятого більшістю суддів. По-друге, більшість тоді приймає рішення відповідальніше. По-третє, окремі думки позитивно впливають на довіру сторін до процесу та сприйняття рішення стороною, що програла, яка бачить, що її аргументи були почуті та переконали хоча б меншість. Зрештою, окремі думки позитивно впливають на розвиток міжнародного права. В юридичних джерелах виділяють три категорії окремих думок: (1) «хороші», до яких він зараховує думки короткі, ввічливі та стримані, які виражають причини, а не емоції; (2) «погані» – якщо в окремій думці стверджується, що більшість фундаментально помилилися при винесенні рішення або виявили невігластво; (3) думки «неприємні», в яких незгодний суддя звинувачує більшість у неправильній поведінці. Як показує практика суддів Європейського суду з прав людини стосовно написання окремих думок, ці думки можуть мати формат, який не закладений у приписах названих міжнародних актів, і позначатися не лише як «співпадаюча» чи «неспівпадаюча» окрема думка судді, а й як «частково співпадаюча, частково неспівпадаюча» і «частково неспівпадаюча» окрема думка судді, а також «окрема думка судді, до якої приєднався суддя», «спільна співпадаюча думка суддів», «спільна неспівпадаюча окрема думка суддів». Тобто спосіб викладення окремої думки обирають самі судді, які вирішили її висловити. Право суддів на окрему думку прийшло у міжнародне правосуддя з країн системи загального права, хоча останні дослідження компаративістів засвідчують, що це далеко не так. Окремі думки спочатку поширилися в міжнародному комерційному арбітражі, а потім проникли в міжнародні суди та арбітражі, що створюються для вирішення спорів за участю держав. У нашій національній правовій системі право судді на висловлення окремої думки є визнаним інструментом забезпечення внутрішньої незалежності кожного судді Конституційного Суду і закріплене у статті 93 Закону України «Про Конституційний Суд України» та в § 74 Регламенту цього Суду. Ці положення містять загальні вимоги до висловлення суддею Суду окремої думки та не деталізують типів окремих думок та способу їх викладення суддею Суду. Зроблено висновок, що реалії сучасного міжнародного правосуддя полягають у тому, що не існує процесуальних механізмів, які відокремлюють «хороші» окремі думки від «поганих», і все визначається лише стриманістю та характером самого судді, який опинився в меншості, а також культурою і традиціями самого суду. Що старший і авторитетніший суд, то він стійкіший до несподіванок, які можуть принести погані та невдалі окремі думки, то вищий у нього імунітет до таких думок. І, навпаки, що молодший суд, то більше збитків йому та його рішенням можуть завдати окремі думки суддів, якщо автори (судді) не підійдуть до цього питання відповідально. |
