| Popis: |
Вказується, конструкція «конституціоналізм» досить міцно увійшла в обіг сучасної науки. Термін «конституціоналізм» має гуманітарну етимологію, однак на сьогоднішній день активно використовується й в природничих науках. В той же час в основному категорія «конституціоналізм» фігурує в гуманітарних науках, а найбільш інтенсивне її використання здійснюється в юридичній науці. Відзначається, майже кожна сучасна держава має конституцію в сенсі конституційної структури та встановлених процедур для ведення економічних, соціальних, політичних, юридичних та інших справ. Але наявність у державі конституції ще не дозволяє міркувати про її конституційність. Попри це, конституційність держави аж ніяк не вичерпується тим, що в ній існує основний закон, можливо, який закріплює певний компроміс соціально-політичних сил, що встановлює той чи інший державний устрій і компетенцію органів влади. Конституційність не обмежується й тим, що цей основний закон володіє реальним і практичним верховенством щодо решти законів і може бути змінений лише шляхом особливої законотворчої процедури. Це необхідні, але недостатні ознаки конституціоналізму. У державі може бути конституція, але не може бути конституціоналізму, і навпаки. Автори роблять висновки, незважаючи на всі відмінності між вищенаведеними моделями конституціоналізму, існують загальні принципи, що дозволяють описати конституціоналізм як правовий принцип, а саме: 1) верховенство правових законів і серед них конституції як основного закону; 2) юридичні гарантії прав і свобод особи; 3) інституційно-правова організація державної влади (розподіл по горизонталі та вертикалі). Причому, варто зазначити, що універсальність цих принципів пов’язана саме з переходом західного суспільства від релігійного світорозуміння до раціональної картини світу ще в епоху Відродження та Нового часу, який змінює уявлення людини про державу та суспільство, з оформленням класичного ліберального типу громадянського суспільства, появою автономної особистості. |
