| Popis: |
У статті йдеться про одне забуте ім’я в історії української медієвістики — Віктора Соломоновича Рейжевського (1907–1937 рр.). Його біографію досліджували в рамках «інтелектуальної історії» та вивчення вчених «другого плану». Останній напрям стає одним із провідних у сучасних біографічних дослідженнях і дозволяє привернути увагу до «звичайних працівників науки». В. С. Рейжевський походив з єврейської родини, яка мала досить великі статки до революції. Батько В. С. Рейжевського був лікарем, а сам Віктор Соломонович здобув добру домашню освіту і вступив до Одеського інституту народної освіти. За кілька років через суто педагогічне спрямування дисциплін, які викладали в Одеському ІНО, В. С. Рейжевський перевівся до Ленінградського університету, де згодом його заарештували за участь у «нелегальній» групі. Відтоді решту життя В. С. Рейжевського супроводжували арешти. Через це його основні наукові праці (з історії Франції, Флоренції та історії правління Івана Грозного) залишились у рукописах. Його разом з товаришами А. Булановим та Ю. Островським, заарештованим у Москві в 1932 р., потім заслали на Урал. Після звільнення 1934 р. В. С. Рейжевський повернувся на свою «малу батьківщину», в Одесу, де мріяв знайти «тиху гавань». Однак не вийшло: 1936 р., після початку «Великого терору», його заарештували і відправили до Москви. Суд тривав пів року, В. С. Рейжевського засудили до смертної кари. Отже, доля В. С. Рейжевського — це своєрідна «історія без моралі». Через репресії та переслідування він не зміг розкрити свої творчі здібності. В Одесі, де він працював останні роки життя, учений не залишив наукової школи, тому кафедру історії середньовіччя після Другої світової війни довелося створювати наново. |
