Методологическое значение категории 'правомерного ожидания' Вернера Майхофера для судебной практики Верховного Суда

Jazyk: ukrajinština
Rok vydání: 2023
Předmět:
Zdroj: Philosophy of law and general theory of law; No. 1 (2022): Philosophy оf Law and General Theory оf Law; 67-79
Философия права и общая теория права; № 1 (2022): .; 67-79
Філософія права і загальна теорія права; № 1 (2022): Філософія права і загальна теорія права; 67-79
ISSN: 2227-7153
2707-7039
Popis: The article is devoted to the analysis of the actual judicial practice of the Supreme Court regarding the interpretation and application of the concept of “legitimate expectations.” For the purpose of a detailed analysis of this institute, the scope of its application by the Supreme Court is conditionally divided by the author into three separate blocks: 1) regarding the protection of property rights − reasonable expectations as a component of the concept of “property;” 2) regarding the proper implementation of their own competence by subjects of authority; and 3) regarding the good faith and reasonable behavior of equal participants in legal relations. It has been established that each of these blocks has an excellent understanding of the idea of legitimate expectations, the order and conditions of its application by the Court. Two polar positions of the Court are followed: if in one case the Court satisfies the claim, recognizing that legitimate expectations are violated, referring to their rootedness in the very essence of the legal relationship (i.e. regardless of the legal norm), then in the other case − it refuses to satisfy the claim due to the lack of normative consolidation of the right or interest, for which such an expectation could arise. The author substantiates the statement that the inconsistency of the Supreme Court, the inconsistency of its positions regarding the application of the concept of legitimate expectations is largely due to the lack of an appropriate doctrinal foundation. The idea of “reasonable”/“natural”/“legitimate” expectations proposed by the existentialist legal philosopher Werner Maihofer (1918–2009) could, in the author’s opinion, become this doctrinal core and contribute to the unification of the understanding of the category of legitimate expectation in judicial practice. A separate aspect of the research was the clarification of the presence/absence of connections between the modern judicial interpretation of the concept of “legitimate expectations” and its doctrinal interpretation − the views of Maihofer and establishing the possibility of applying the ideas of the German philosopher of law for the doctrinal justification of the institution of legitimate expectations within those limits and at preservation of those contents which are necessary and sufficient for effective legal protection. In the investigation proposed by the author, the need to take into account in the judicial practice of the Supreme Court the arguments of the German philosopher of law regarding legality and the need to protect such an expectation that arose as a result of established and desirable or permissible behavior in the social community, which, however, is not supported by a legislative norm. Moreover, the application of such an approach should be the basis of all positions of the Court in which we are talking about legitimate expectations, regardless of whether such expectations arose on the basis of an existing right or interest, or a potential, “future” right, or related they are related to the powerful activity of authorized subjects, or arose on the basis of private law relations, etc.
Статья посвящена анализу актуальной судебной практики Верховного Суда по толкованию и применению концепции “правомерных ожиданий.” В целях детального анализа данного института, сфера его применения Верховным Судом автором условно разделена на три отдельных блока: 1) по защите прав на имущество – разумные ожидания как составляющая понятия “имущества;” 2) относительно надлежащей реализации собственной компетенции субъектами властных полномочий; и 3) относительно добросовестного и разумного поведения равных между собой участников правоотношений. Установлено, что в каждый из этих блоков вложены разное понимание идеи правомерных ожиданий, порядок и условия ее применения Судом. Прослеживаются две полярные позиции Суда: если в одном случае Суд удовлетворяет иск, признавая нарушенными правомерные ожидания, ссылаясь на их укорененность в самой сути правоотношений (т.е. безотносительно правовой нормы), то в другом – отказывает в удовлетворении иска из-за отсутствия нормативного закрепления права или интереса, по поводу которых такое ожидание могло возникнуть. Автор обосновывает утверждение, что непоследовательность Верховного Суда, несогласованность его позиций по применению концепции правомерных ожиданий связана в большей степени с отсутствием надлежащей доктринальной основы. Предложенная экзистенциалистским философом права Вернером Майхофером (1918–2009) идея “разумных”/“естественных”/“правомерных” ожиданий могла бы, по мнению автора, стать этой доктринальной сердцевиной и способствовать унифицированию понимания категории правомерного ожидания в судебной практике. Отдельным аспектом исследования выступило выяснение наличия/отсутствия связей между современной судебной интерпретацией концепции “правомерных ожиданий” и ее доктринальным толкованием – взглядами Майхофера – и установление возможности применения идей немецкого философа права для доктринального обоснования института правомерных ожиданий в тех пределах и при сохранении того содержания, который являются необходимыми и достаточными для эффективной судебной защиты. В предлагаемой разведке автор указывает на необходимость учета в судебной практике Верховного Суда доводов немецкого философа права о правовом характере и необходимости защиты такого ожидания, возникшего в результате устоявшегося и желаемого или допустимого поведения в социальном мире, которое, однако, не подкреплено законодательной нормой. Причем применение такого подхода должно быть положено в основу всех позиций Суда, в которых речь идет о правомерных ожиданиях, независимо от того, возникли такие ожидания на основе имеющегося права или интереса или потенциального, “будущего” права, связаны они с властной деятельностью уполномоченных субъектов или возникли на основе частноправовых отношений и т.п.
Стаття присвячена аналізу актуальної судової практики Верховного Суду щодо тлумачення та застосування концепції “правомірних очікувань.” З метою детального аналізу даного інституту, сферу його застосування Верховним Судом автором умовно поділено на три окремі блоки: 1) щодо захисту прав на майно – розумні очікування як складова поняття “майна;” 2) щодо належної реалізації власної компетенції суб’єктами владних повноважень; та 3) щодо добросовісної та розумної поведінки рівних між собою учасників правовідносин. Встановлено, що в кожен з цих блоків вкладено відмінне розуміння ідеї правомірних очікувань, порядок та умови її застосування Судом. Прослідковуються дві полярні позиції Суду: якщо у одному випадку Суд задовольняє позов, визнаючи порушеними правомірні очікування, посилаючись на їх укоріненість у самій суті правовідносин (тобто безвідносно до правової норми), то у іншому – відмовляє у задоволені позову через відсутність нормативного закріплення права чи інтересу, щодо яких таке очікування могло виникнути. Авторкою обґрунтовується твердження, що непослідовність Верховного Суду, неузгодженість його позицій щодо застосування кон- цепції правомірних очікувань пов’язана більшою мірою з відсутністю належної доктринальної підоснови. Запропонована екзистенціалістським філософом права Вернером Майхофером (1918–2009) ідея “розумних”/“природних”/“правомірних” очікувань могла б, на думку авторки, стати цією доктринальною серцевиною та сприяти уніфікуванню розуміння категорії право- мірного очікування у судовій практиці. Окремим аспектом дослідження виступило з’ясування наявності/відсутності зв’язків між сучасною судовою інтерпретацією концепції “правомірних очікувань” з його доктринальним тлумаченням – поглядами Майхофера – та встановлення можливості застосування ідей німецького філософа права для доктринального обґрунтування інституту правомірних очікувань у тих межах та при збереженні того змісту, які є необхідними та достатніми для ефективного судового захисту. У пропонованій розвідці авторкою вказується на необхідність врахування у судовій практиці Верховного Суду доводів німецького філософа права щодо правовості та необхідності захисту такого очікування, яке виникло у результаті усталеної та бажаної або допустимої поведінки у соціальному співсвіті, однак не підкріплено законодавчою нормою. Причому, застосування такого підходу має бути покладено в основу усіх позиції Суду, у яких мова ведеться про правомірні очікування, незалежно від того, чи такі очікування виникли на основі наявного права чи інтересу, чи потенційного, “майбутнього” права, чи пов’язані вони з владною діяльністю уповноважених суб’єктів, чи виникли на основі приватноправових відносин тощо.
Databáze: OpenAIRE
Externí odkaz: