ЛІТУРГІЧНИЙ САКРАЛЬНИЙ ТЕКСТ У СЕРЕДНЬОВІЧНІЙ І НОВОЧАСНІЙ ЄВРОПЕЙСЬКІЙ КУЛЬТУРНІЙ ПАРАДИГМІ

Jazyk: ukrajinština
Rok vydání: 2018
Předmět:
Zdroj: National Academy of Managerial Staff of Culture and Arts Herald; № 3 (2018)
Вісник Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв; № 3 (2018)
Вестник Национальной академии руководящих кадров культуры и искусств; № 3 (2018)
ISSN: 2226-3209
2409-0506
Popis: The purpose of the research. The aim of the article is to create a coherent picture of the transformation of the forms of liturgical texts as representatives of the sacredness from the Middle Ages to the Contemporary Period in the context of the medieval and modern its paradigms. Research methodology is a combination of historical, cultural, comparative, liturgical, contextual methods, with the help of which the specificity of the liturgical texts of various Christian denominations from the Middle Ages to the present as representatives of the sacral was characterized. Scientific novelty of the work lies in the fact that in Ukrainian science for the first time the mechanisms of transformation of the forms of sacred texts in liturgical music from the Middle Ages to the Modern and Contemporary Period were shown. Conclusions. In the Middle Ages the sacred text of the divine service appears as a syncretic unity of the verbal and transcendent, where the latter is represented through the aesthetic component. Religious communication in medieval divine service is accomplished through the transcendental dimension of the sacrament of the Eucharist, in which the prayer-meditative function is a priority, and the proclamation of the Word of God is in the background. The anthropocentric dimension of the culture of the Modern Period has modified the form of the manifestation of the sacredness in the church art, which led to the separation of the verbal component from the transcendent and, accordingly, from the aesthetic. In the new Protestant churches the modification is associated with the rejection of the sacrament as a transcendent dimension of the rite and is marked by the strengthening of the verbal factor through the proclamation of the Word of God in the sermon. In traditional churches, while maintaining the classical sacramental theology, there is a two-vector approach to the use of liturgical texts, where during the XVII–XX centuries actual become services alternately either in sacral or in national languages.
Целью статьи является создание целостной картины трансформации форм литургических текстов как репрезентантов сакрального от Средневековья до Новейшего времени в контексте средневековой и нововременной его парадигм. Методология исследования заключается в сочетании историко-культурного, сравнительного, литургического, контекстуального методов, с помощью которых была охарактеризована специфика богослужебных текстов разных христианских конфессий от Средневековья до современности как репрезентантов сакрального. Научная новизна работы заключается в том, что в украинской науке впервые были показаны механизмы трансформации форм сакральных текстов в литургической музыке от Средневековья до Нового и Новейшего времени. Выводы. В Средневековье сакральный текст богослужения выступает как синкретическое единство вербального и трансцендентного, где последнее репрезентируется через эстетический компонент. Религиозная коммуникация в средневековом богослужении совершается через трансцендентное измерение таинства Евхаристии, в котором приоритетной является молитвенно-медитативная функция, а провозглашение Слова Божьего находится на втором плане. Антропоцентрическое измерение культуры Нового времени видоизменило форму проявления сакрального в церковном искусстве, что привело к отделению вербального компонента от трансцендентного и, соответственно, от эстетического. В новых протестантских церквях видоизменение связано с отказом от таинства как трансцендентного измерения обряда и ознаменовано усилением вербального фактора через провозглашение Слова Божьего в проповеди. В традиционных церквях при сохранении классического сакраментального богословия наблюдается двухвекторность в использовании богослужебных текстов, когда на протяжении XVII–ХХ вв. попеременно актуальными стают службы или на сакральных, или на национальных языках.
Метою статті є створення цілісної картини трансформації форм літургічних текстів як репрезентантів сакрального від Середньовіччя до Новітнього часу в контексті середньовічної і новочасної його парадигм. Методологія дослідження полягає в поєднанні історико-культурного, компаративного, літургічного, контекстуального методів, за допомогою яких було охарактеризовано специфіку богослужбових текстів різних християнських конфесій від Середньовіччя до сучасності як репрезентантів сакрального. Наукова новизна полягає в тому, що в українській науці вперше було показано механізми трансформації форм сакральних текстів у літургічній музиці від Середньовіччя до Нового й Новітнього часу. Висновки. У Середньовіччі сакральний текст богослужіння виступає як синкретична єдність вербального і трансцендентного, де останнє репрезентується через естетичний компонент. Релігійна комунікація у середньовічному богослужінні відбувається через трансцендентний вимір таїнства Євхаристії, в якому пріоритетною є молитовно-медитативна функція, а проголошення Слова Божого знаходиться на другому плані. Антропоцентричний вимір культури Нового часу видозмінив форму вияву сакрального в церковному мистецтві, що призвело до відокремлення вербального компонента від трансцендентного і, відповідно, від естетичного. В нових протестантських церквах видозміна пов’язана з відмовою від таїнства як трансцендентного виміру обряду і ознаменована посиленням вербального чинника через проголошення Слова Божого у проповіді. В традиційних церквах при збереженні класичного сакраментального богослов’я спостерігається двовекторність у використанні богослужбових текстів, коли протягом XVII–ХХ ст. поперемінно актуальності набувають відправи або сакральною, або національними мовами.
Databáze: OpenAIRE
Externí odkaz: