ОСОБЕННОСТИ ЭТНОПОЛИТИЧЕСКОГО ЛИДЕРСТВА В КОНТЕКСТЕ ПАРЛАМЕНТСКОЙ РЕПРЕЗЕНТАЦИИ МИНОРИТАРНЫХ ЭТНИЧЕСКИХ ГРУПП УКРАИНЫ

Jazyk: ukrajinština
Rok vydání: 2020
Předmět:
Zdroj: International and Political Studies; № 33 (2020); 143-168
Международные и политические исследования; № 33 (2020); 143-168
Міжнародні та політичні дослідження; № 33 (2020); 143-168
ISSN: 2707-5206
2707-5214
Popis: Ethno-political leadership is an important indicator of the social and political representation of minority groups in a multicultural social environment. The most effective form of its implementation provides for the representation of the ethnic community at the level of the highest legislative body of the state. A number of countries in Central and Eastern Europe have developed their own models of such representation over the last past decades. They are implemented through guaranteed reservation of seats for representatives of ethnic communities, lower numerical thresholds for representation in parliament, inclusion of ethno-political leaders in the lists of national parties, single-member districts may provide sufficient minority representation as well. The relevance of the study of the ethno-political leadership in the context of parliamentary representation of ethnic minorities is objectively determined by the multi-ethnicity of Ukrainian society, declaration of Ukraine's integration into the EU structures and implementation of European democratic principles of governance.The subject of the research are public and political leaders, mostly heads of national-cultural societies, foundations, ethnopolitical parties. The author applies the method of electoral statistic analysis for parliamentary elections of 1990, 1994, 1998, 2002, 2006, 2007, 2012, 2014 and 2019. Synthetically generalized of minority representation in the Verkhovna Rada of Ukraine of all nine convocations. Emphasis is made on the political participation of representatives of the multi-ethnic regions in Ukraine (Crimea, Eastern Ukraine, Northern Azov, Southern Bessarabia, Bukovina, Transcarpathia).Adequate representationof people's deputies of Russian and Jewish ethnic origin has considered in the article. Among the ethnopolitical leaders of Jewish ethnicity, the figure of Kharkiv resident Olexander Feldman stands out, who since 2002 has invariably been a people's deputy of Ukraine. Vadim Rabinovych, the leader of the All-Ukrainian Jewish Congress is represented in parliament for only the last two terms. The most constant (since 1998 as a people's deputate) is the position of the Crimean Tatar leader, national democrat Mustafa Dzhemilev. A similar ideological orientation is taken by the head of the Mejlis of the Crimean Tatar people Refat Chubarov. The co-founder of the «Our Land» Party Anton Kisse is a stable ethno-political leader of the Bulgarians in Ukraine. The unbalanced position of the ethno-political leadership of the Romanian (Ivan Popescu) and the Hungarian (Ishtvan Haidosh, Vasyl Brenzovich) representatives is also has considered. It is indicated about the first steps at the parliamentary representation of the Azov Greeks in the person of Dmytro Lubinets.The author concludes about the low efficiency of parliamentary representation of ethnic minorities in Ukraine, which is caused by permanent changes in electoral legislation, negative electoral and engineering practice of gerrymandering and neglecting of European good practices of including minority ethnic groups in politics, which are defined in international documents.
Этнополитическое лидерство является важным индикатором общественно-политической репрезентации миноритарных групп в условиях поликультурной социальной среды. Наиболее эффективная форма его реализации предусматривает представительство этнической общины на уровне высшего законодательного органа государства. Ряд стран Центрально-Восточной Европы в течение последних десятилетий выработали собственные модели подобной репрезентации. Они реализуются через гарантированное резервирование мест для представителей этнических общин, снижение процентного барьера для прохождения в парламент, включение этнополитических лидеров в списки общенациональных партий, создание одномандатных округов для этнических меньшинств, проживающих компактно. Актуальность исследования проблематики этнополитического лидерства в контексте парламентского представительства этнических меньшинств объективно обусловлено полиэтничностью украинского общества, декларированием интеграции Украины в структуры ЕС и внедрением европейских демократических принципов управления.Предметом исследования являются общественные и политические лидеры, как правило руководители национально-культурных обществ, фондов, этнополитических партий. Автор применяет методику анализа электоральной статистики парламентских выборов 1990, 1994, 1998, 2002, 2006, 2007, 2012, 2014 и 2019. Синтетически обобщенно репрезентацию миноритарной этничности в Верховной Раде Украины всех девяти созывов. Сделан акцент на политическом участии представителей полиэтнических регионов Украины (Крым, Восточная Украина, Северное Приазовье, Южная Бессарабия, Буковина, Закарпатье).В статье прослежены достаточно значительный уровень репрезентации народных депутатов российского и еврейского происхождения. Среди этнополитических лидеров еврейской этничности выделяется фигура харьковчанина Александра Фельдмана, который с 2002 года неизменно является народным депутатом Украины. Лидер Всеукраинского еврейского конгресса Вадим Рабинович представлен в парламенте лишь последних двух каденций.Наиболее постоянной (с 1998 года в качестве народного детутата) является позиция крымскотатарского лидера, национал-демократа Мустафы Джемилева. Подобную идеологическую позицию занимает глава Меджлиса крымскотатарского народа Рефат Чубаров. Стабильным этнополитическим лидером болгар Украины выступает соучредитель партии «Наш край» Антон Киссе. Рассматривается также несбалансированная позиция этнополитического лидерства представителей румынской (Иван Попеску) и венгерской (Иштван Гайдош, Василий Брензович) общин Украины. Указанно о первых шагах парламентской репрезентации приазовских греков в лице Дмитрия Лубинця.Автор делает вывод о низкой эффективности парламентского представительства этнических меньшинств Украины, которая обусловленаперманентным изменением избирательного законодательства, отрицательной избирательно-инженерийной практикой джерримендеринга и пренебрежением европейскими положительными практиками включения миноритарных этнических групп в политику, которые определены в международных документах.
Етнополітичне лідерство є важливим індикатором громадсько-політичної репрезентації міноритарних груп у полікультурному соціальному середовищі. Найбільш ефективна форма його реалізації передбачає представництво етнічної громади на рівні вищого законодавчого органу держави. Ряд країн Центрально-Східної Європи впродовж останніх десятиліть виробили власні моделі такої репрезентації. Вони реалізуються через гарантоване резервування місць для представників етнічних громад, зниження відсоткового бар’єру для проходження в парламент, включення етнополітичних лідерів у списки загальнонаціональних партій, створення одномандатних округів для етнічних меншин, які проживають компактно. Актуальність дослідження проблематики етнополітичного лідерства в контексті парламентського представництва етнічних меншин об’єктивно зумовлене поліетнічністю українського суспільства, декларуванням інтеграції України до структур ЄС і впровадженням європейських демократичних принципів урядування.Предметом студії виступають громадські та політичні лідери, як правило очільники національно-культурних товариств, фондів, етнополітичних партій. Автор застосовує методику аналізу електоральної статистики парламентських виборів 1990, 1994, 1998, 2002, 2006, 2007, 2012, 2014 та 2019 років. Відтак синтетично узагальнено репрезентацію міноритарної етнічності у Верховній Раді України всіх дев’яти скликань. Зроблено акцент на політичній участі та представництві в українському парламенті політиків із поліетнічних регіонів України (Крим, Східна Україна, Північне Приазов’я, Одещина, Чернівеччина, Закарпаття).У статті прослідковано досить значний рівень репрезентації народних депутатів російського та єврейського походження. Серед етнополітичних лідерів єврейської етнічності виділяється постать харків’янина Олександра Фельдмана, який з 2002 року незмінно є народним депутатом України. Лідер Всеукраїнського єврейського конгресу Вадим Рабинович представлений у парламенті лише останніх двох каденцій.Найбільш сталою (з 1998 року в якості народного детутата) є позиція кримськотатарського лідера Мустафи Джемілєва. Подібну до нього націонал-демократичну позицію займає очільник Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров. Стабільним етнополітичним лідером болгар України виступає співзасновник партії «Наш край» Антон Кіссе. Розглядається також незбалансована позиція етнополітичного лідерства представників румунської (Іван Попеску) та угорської (Іштван Гайдош, Василь Брензович) громад України. Окреслено перші кроки в парламентській репрезентації приазовських греків Дмитра Лубінця.Автор робить висновок про низьку ефективність парламентського представництва етнічних меншин України, яка зумовлена перманентною зміною виборчого законодавства, негативною виборчо-інженерійною практикою джеррімендерингу та нехтуванням європейськими позитивними практиками включення міноритарних етнічних груп у політику, що визначені в міжнародних документах.
Databáze: OpenAIRE
Externí odkaz: