Технологія репозиції переломів дистального метаепіфіза променевої кістки

Autor: Rushay, A.K., Klimovitskiy, F.V., Lisunov, S.V., Soloviev, I.A., Solonitsin, E.A.
Jazyk: ruština
Rok vydání: 2016
Předmět:
Zdroj: TRAUMA; Том 17, № 5 (2016); 61-66
ТРАВМА; Том 17, № 5 (2016); 61-66
ISSN: 1608-1706
2307-1397
Popis: Unsatisfactory results of treatment of patients aged over 60 years with the distal radial epiphysis fractures occur in 44 % of cases (not possible to obtain a satisfactory apposition of the fragments after the primary repositioning or secondary parallagma occurs). The vast majority of patients receive conservative treatment for a number of objective reasons. A high proportion of poor results causes the search for optimal techniques for patients management. Purpose: to optimize the tactics of providing outpatient care to the patients with distal radial epiphysis fractures using multimodal analgesia, low-impact reposition using the proposed devices and fixation of fragments adequate means of immobilization using new technologies that will improve treatment outcomes. Materials and methods. At admission the patients with distal radial epiphysis fractures were undergone gentle reposition using the proposed device emplastic traction, fixation with modern plastic fixing bandages skotchkast. In all 12 patients neuropathic pain components were determined. Implementation of preventive measures (psychogenic preparation, multimodal analgesia, gentle repositioning, drug prevention and treatment, physiotherapy and early remedial exercise led to decrease in the pain intensity. To the 4th day after admission pain intensity decreased from 7.42 ± 0.31 to 2.40 ± 0.12 points on the 7th and 14th days and according to VAS (satisfactory pain tolerance was 2.1 ± 0.1 and 2.2 ± 0.3 points which was the evidence of good pain tolerance). The same parameters remained at the end of immobilization. The results of treatment were evaluated 90 days after the injury. After the restorative treatment 11 patients assessed pain as minor or tolerable (2.40 ± 0.24 points). One patient had pain chronization (5.2 ± 0.6 points). There were contractures of the fingers and wrist an persistent neuropathic pain syndrome. Two patients had expressed neuro-trophic and functional disorders, which later required prolonged conservative treatment. The patients identified functionality in the affected arm as satisfactory (33.2 ± 0.4 points) by DASH scale. Our results confirm the high efficiency of the proposed approach to the treatment of patients with fractures of the distal radial epiphysis.
Неудовлетворительные результаты лечения у пациентов старше 60 лет с переломами дистального метаэпифиза лучевой кости встречаются в 44 % случаев (не удается получить удовлетворительного сопоставления отломков после первичной репозиции или наступает вторичное смещение). Подавляющее большинство пациентов лечится консервативно по ряду объективных причин. Большой процент плохих исходов обусловливает поиск оптимальной методики ведения таких пациентов. Цель: оптимизировать тактику оказания амбулаторно-поликлинической помощи пострадавшим с переломами дистального метаэпифиза лучевой кости путем мультимодального обезболивания, малотравматичной репозиции с помощью предложенного устройства и фиксации фрагментов адекватными средствами иммобилизации с использованием новых технологий, что позволит улучшить результаты лечения. Материалы и методы. При поступлении пациентам с переломом дистального метаэпифиза лучевой кости проводили щадящую репозицию с применением предложенного устройства пластырного вытяжения, фиксации современными пластиковыми фиксирующими повязками скотчкаст. У всех 12 пациентов определяли компоненты боли. Проведение профилактических мероприятий (психогенная подготовка пострадавших, мультимодальное обезболивание, медикаментозная профилактика и лечение, раннее физиолечение и лечебная физкультура) привело к снижению выраженности болевого синдрома. Уже к 4-м суткам после травмы пострадавшие отмечали снижение интенсивности боли с 7,42 ± 0,31 балла до 2,40 ± 0,12 балла на 7-е и 14-е сутки по данным визуально-аналоговой шкалы (удовлетворительная переносимость боли — 2,1 ± 0,1 балла и 2,2 ± 0,3 балла, что является свидетельством хорошей переносимости боли). Такие же показатели сохранились и к концу иммобилизационного периода. Результаты лечения оценивали спустя 90 дней после травмы. После восстановительного лечения 11 пациентов оценивали боль как незначительную и терпимую. У 1 пострадавшего имела место хронизация болевого синдрома (5,2 ± 0,6 балла). Имелись контрактуры пальцев и лучезапястного сустава. Сохранялся нейропатический выраженный болевой синдром. У 2 пациентов имели место выраженные нейротрофические и функциональные нарушения, которые в дальнейшем потребовали длительного консервативного лечения. При опросе больных по шкале DASH функцию поврежденной руки определили как удовлетворительную (33,2 ± 0,4 балла). Полученные нами результаты свидетельствуют об эффективности предложенного подхода к лечению пациентов с переломами дистального метаэпифиза лучевой кости.
Незадовільні результати лікування у пацієнтів старше 60 років з переломами дистального метаепіфіза променевої кістки зустрічаються в 44 % випадків (не вдається отримати задовільного зіставлення відламків після первинної репозиції або настає вторинне зміщення). Переважна більшість пацієнтів лікується консервативно за рядом об’єктивних причин. Великий відсоток поганих результатів обумовлює пошук оптимальної методики ведення таких пацієнтів. Мета: оптимізувати тактику надання амбулаторно-поліклінічної допомоги постраждалим із переломами дистального метаепіфіза променевої кістки шляхом мультимодального знеболення, малотравматичної репозиції за допомогою запропонованого пристрою і фіксації фрагментів адекватними засобами іммобілізації з використанням нових технологій, що дозволить поліпшити результати лікування. Матеріали та методи. При надходженні пацієнтам із переломом дистального метаепіфіза променевої кістки проводили щадну репозицію з застосуванням запропонованого пристрою пластирного витягнення, фіксації сучасними пластиковими фіксуючими пов’язками скотчкаст. У всіх 12 пацієнтів визначали компоненти болю. Проведення профілактичних заходів (психогенна підготовка постраждалих, мультимодальне знеболювання, медикаментозна профілактика та лікування, раннє фізіолікування і лікувальна фізкультура) призвело до зниження вираженості больового синдрому. Вже до 4-ї доби після травми постраждалі відзначали зниження інтенсивності болю з 7,42 ± 0,31 бала до 2,40 ± 0,12 бала на 7-му і 14-ту добу за даними візуально-аналогової шкали (задовільна переносимість болю — 2,1 ± 0,1 бала і 2,2 ± 0,3 бала, що є свідченням доброї переносимості болю). Такі ж показники збереглися і до кінця іммобілізаційного періоду. Результати лікування оцінювали через 90 днів після травми. Після відновного лікування 11 пацієнтів оцінювали біль як незначну і терпиму. У 1 постраждалого мала місце хронізація больового синдрому (5,2 ± 0,6 бала). Були контрактури пальців і променезап’ясткового суглоба. Зберігався нейропатичний виражений больовий синдром. У 2 пацієнтів мали місце виражені нейротрофічні та функціональні порушення, які в подальшому потребували тривалого консервативного лікування. При опитуванні хворих за шкалою DASH функцію пошкодженої руки визначили як задовільну (33,2 ± 0,4 бала). Отримані нами результати свідчать про ефективність запропонованого підходу до лікування пацієнтів із переломами дистального метаепіфіза променевої кістки.
Databáze: OpenAIRE
Externí odkaz: