Диагностика и лечение абдоминальных осложнений после эндоскопических гинекологических операций

Jazyk: ukrajinština
Rok vydání: 2021
Předmět:
Zdroj: Репродуктивне здоров'я жінки; № 1 (2021); 75-79
Reproductive health of woman; № 1 (2021); 75-79
Reproductive health of woman; No. 1 (2021); 75-79
ISSN: 2708-8723
2708-8731
Popis: The objective: to analyze the results of repeated laparoscopy in gynecological patients with suspected intraperitoneal postoperative complications.Materials and methods. The study involved 42 patients (mean age 46±11,3 years), in whom postoperative abdominal complications after surgical treatment of various gynecological diseases required repeated operations. Depending on the method of re-intervention, the patients were divided into 2 groups: the main group (n=20) – women who only used laparoscopy to correct postoperative complications; control (n=22) – women who were given indications for relaparotomy to correct postoperative complications during diagnostic laparoscopy. Relaparotomy was performed in 8 patients of the control group. All patients underwent a comprehensive examination using clinical, instrumental and laboratory research methods. The groups were homogeneous in terms of age and structure of operations performed on the pelvic organs, and statistically comparable.Results. During the study, the results of repeated laparoscopy of 34 gynecological patients with suspected intraperitoneal postoperative complications were analyzed. In all patients of the main group (47,6%), laparoscopy was revealed as the only and final method of treatment of postoperative complications, while in 7 women repeated relaparoscopy was used from 2 to 4 times, and in 13 women laparoscopy was performed once. In the control group (53,3%), 10 patients during diagnostic laparoscopy were exposed to indications for relaparotomy, in 4 patients the capabilities of the operating team and laparoscopic technique allowed performing some elements of the operation and completing it with a minilaparotomy approach, and 8 patients underwent relaparotomy immediately.Peritonitis and intraperitoneal bleeding prevail in the structure of early abdominal complications. The use of the video laparoscopic technique made it possible in 28,6% of patients with diffuse peritonitis to successfully eliminate the developed complication, eliminate its source and sanitize the abdominal cavity. Laparoscopic hemostasis was successfully performed in 7 patients.Compared with the standard, the use of video endoscopic technique allowed improving the indicators of diagnostic value: to increase the sensitivity level by 1,07 times, specificity by 1,39 times and diagnostic accuracy by 1,11 times.Conclusion. In general, in the early postoperative period, 47 relaparoscopies were performed for suspected complications, which is explained by programmed abdominal sanitization and the use of dynamic laparoscopy to control the course of intraperitoneal complications. Based on the analysis of the material under study, we proposed general indications and contraindications for relaparoscopy in the early postoperative period in order to diagnose and treat postoperative complications. Justifying each of the points, we were guided by the real possibilities of the method in general clinical practice, which in some cases are inferior in their effectiveness to relaparotomy.
Цель исследования: анализ результатов повторных лапароскопий у пациенток гинекологического профиля с подозрением на внутрибрюшные послеоперационные осложнения.Материалы и методы. В исследовании участвовали 42 пациентки (средний возраст – 46±11,3 года), у которых послеоперационные абдоминальные осложнения после хирургического лечения различных гинекологических заболеваний потребовали повторных операций. В зависимости от способа повторного вмешательства пациенток разделили на две группы: основная (n=20) – женщины, которым для коррекции послеоперационных осложнений применяли только лапароскопию; контрольная (n=22) – женщины, которым для коррекции послеоперационных осложнений в ходе диагностической лапароскопии были определены показания к релапаротомии. У 8 пациенток контрольной группы сразу выполнена релапаротомия. Всем пациенткам проводили комплексное обследование с применением клинических, инструментальных и лабораторных методов исследования. Группы были однородными по возрасту и структуре операций, выполненных на органах малого таза, и статистически сравнимыми.Результаты. В ходе исследования проанализированы результаты повторных лапароскопий у 34 пациенток гинекологического профиля с подозрением на внутрибрюшное послеоперационное осложнение. У всех пациенток основной группы (47,6%) лапароскопия явилась единственным и конечным методом лечения послеоперационных осложнений, при этом у 7 женщин применяли повторные релапароскопии от 2 до 4 раз, а у 13 – лапароскопия проведена однократно. В группе контроля (53,3%) 10 пациенткам в ходе диагностической лапароскопии были определены показания к релапаротомии, у 4 пациенток возможности операционной бригады и лапароскопической техники позволили выполнить некоторые элементы операции и завершить ее мини-лапаротомическим доступом, а у 8 пациенток сразу выполнена релапаротомия.В структуре ранних абдоминальных осложнений превалируют перитонит и внутрибрюшные кровотечения. Применение видеолапароскопической методики позволило у 28,6% больных з разлитым перитонитом успешно ликвидировать развившееся осложнение, устранить его источник и провести санацию брюшной полости. Лапароскопический гемостаз успешно выполнен у 7 пациенток. По сравнению со стандартной, применение видеоэндоскопической методики позволило улучшить показатели диагностической ценности: повысить в 1,07 раза уровень чувствительности, в 1,39 раза – специфичности и в 1,11 раза – точности диагностики.Заключение. В общем в ранний послеоперационный период по поводу подозреваемых осложнений выполнено 47 релапароскопий, что объясняется проведением программированных санаций брюшной полости и применением динамической лапароскопии для контроля течения внутрибрюшного осложнения. На основании анализа исследуемого материала были предложены общие показания и противопоказания к проведению релапароскопий в ранний послеоперационный период с целью диагностики и лечения послеоперационных осложнений. Обосновывая каждый из пунктов, авторы руководствовались реальными возможностями методов в общей клинической практике, которые в ряде случаев уступают по своей эффективности релапаротомии.
Мета дослідження: аналіз результатів повторних лапароскопій у пацієнток гінекологічного профілю з підозрою на внутрішньочеревні післяопераційні ускладнення.Матеріали та методи. У дослідженні брали участь 42 пацієнтки (середній вік – 46±11,3 року), у яких післяопераційні абдомінальні ускладнення після хірургічного втручання з приводу різних гінекологічних захворювань потребували повторних операцій. Залежно від способу повторного втручання пацієнтки розподілені на дві групи: основну (n=20) – жінки, в яких для корекції післяопераційних ускладнень використовували тільки лапароскопію; контрольну (n=22) – жінки, в яких для корекції післяопераційних ускладнень у ході діагностичної лапароскопії були визначені показання до релапаротомії. У 8 пацієнток контрольної групи відразу виконано релапаротомію. Усім пацієнткам проводили комплексне обстеження із застосуванням клінічних, інструментальних і лабораторних методів дослідження. Групи були однорідними за віком і структурою операцій, виконаних на органах малого таза, та статистично зіставними.Результати. У ході дослідження проаналізовані результати повторних лапароскопій у 34 пацієнток гінекологічного профілю з підозрою на внутрішньочеревне післяопераційне ускладнення. У всіх пацієнток основної групи (47,6%) лапароскопія виявилась єдиним і кінцевим методом лікування післяопераційних ускладнень, при цьому у 7 жінок використовували повторні релапароскопії від 2 до 4 разів, а у 13 – лапароскопію проведено однократно. У групі контролю (52,3%) 10 пацієнткам у ході діагностичної лапароскопії були визначені показання до релапаротомії, у 4 пацієнток можливості операційної бригади і лапароскопічної техніки дозволили виконати деякі елементи операції і завершити її мінілапаротомічним доступом, а у 8 пацієнток відразу виконано релапаротомію.У структурі ранніх абдомінальних ускладнень превалюють перитоніт і внутрішньочеревні кровотечі. Застосування відеолапароскопічної методики дозволило у 28,6% хворих з розлитим перитонітом успішно ліквідувати розвинене ускладнення, усунути його джерело і провести санацію черевної порожнини. Лапароскопічний гемостаз успішно виконано у 7 пацієнток.Порівняно зі стандартною, використання відеоендоскопічної методики дозволило покращити показники діагностичної цінності: збільшити в 1,07 разу рівень чутливості, в 1,39 разу – специфічності і в 1,11 разу – точності діагностики.Заключення. Загалом у ранній післяопераційний період з приводу підозрюваних ускладнень виконано 47 релапароскопій, що пояснюється проведенням програмованих санацій черевної порожнини і застосуванням динамічної лапароскопії для контролю перебігу внутрішньочеревного ускладнення. На підставі аналізу досліджуваного матеріалу було запропоновано загальні показання і протипоказання до проведення релапароскопій у ранній післяопераційний період з метою діагностики і лікування післяопераційних ускладнень. Обґрунтовуючи кожний з пунктів, автори керувались реальними можливостями методів у загальній клінічній практиці, які у низці випадків поступаються за своєю ефективністю релапаротомії.
Databáze: OpenAIRE
Externí odkaz: