Сміх як комунікація (в рецепції Ф. Ніцше і А. Бергсона Ж. Батаєм)
| Jazyk: | ukrajinština |
|---|---|
| Rok vydání: | 2022 |
| Předmět: | |
| Zdroj: | Doxa; No. 2(34) (2020); 5-10 Докса; № 2(34) (2020); 5-10 |
| ISSN: | 2410-2601 |
| Popis: | The article is devoted to the analysis of the concept of “laughter” in the philosophical ideas and literary works of the twentieth century French thinker, Georges Bataille. Laughter appears as a philosophicaltheoretical instruction,a method of subversive experience and critique of the previous philosophical tradition, selfanalysis through one’s own text and metaphors (philosophical,artistic and life). Particular attention is paid to the influence of ideas about laughter by Henri Bergson and Friedrich Nietzsche on the formation in the texts by Bataille of the war period included in the Summa Atheologica cycle, a comprehensive perception of laughter as a practice, intellectual setting, metaphor and means of de-subjectivization. If Nietzsche is a guide and an accurate appeal in communication and community formation, then the ideasof Bergson (the sociological concept of laughter) are the subject of challenging and criticism. In the works of Nietzsche Bataille interprets laughter as a conscious gesture of the sovereign f ormation of a man, although Bataille himself deprives laughter of the characteristics of consciousness, but instead in laughter reveals the possibility of breaking the subject with himself and, consequently, communication with others. The fundamental characteristics of Bataille’s laughter are communication (formation of an extra-subjective community), eroticism (building an analogy with erotic desire and ecstasy), ap peal to the impossible , nonknowldge, nothi ng, loss of the self (abandonment of I), distinction with humorand intellectual laughter. Anotherkey concept in Bataille’s philosophy of laughter – “glissement” – is noted, as time to time it is used by the thinker to combine and cross all metaphors(laughter, religious and erotic experiences with the component of liquids), and to identify these meanings in the very form of one’s own writing. The development of the tradition of philosophical deconstruction (Nietzsche – Bataille – Foucault, Deleuze, Cixous) is traced, within the framework of which the specific experience of reading a text penetrated by laughter as an attitude is considered. Статья посвящена анализу концепта «смех» в философских идеях илитературных произведениях французского мыслителя ХХ века ЖоржаБатая. Особое внимание обращено на влияние идей касемо смеха Анри Бергсона и Фридриха Ницше на формирование в текстах Батая военного периода, вошедших в цикл « Summa Atheologica», комплек-сного восприятия смеха как практики, интеллектуальной установ-ки, метафоры и средства де-субъективизации. В качестве фундамен-тальных характеристик смеха Батая выделены коммуникация (формирование внесубьективного сообщества), эротизм (выстраива-ние аналогии с эротическим желанием и экстазом), обращение к невозможному, незнанию, ничто, саморастрате (отказ от собственного я), различие с юмором и интеллектуальным смехом. Прослежено выстраивание традиции философской деконструкции (Ницше–Батай – Фуко, Делез,Сиксу), в рамках которой рассматривается специфичес-кий опыт чтения текста, пронизанного смехом как установкой. Стаття присвячена аналізу концепту «сміх» у філософських ідеях та літературних творах французького мислителя ХХ століття ЖоржаБатая. Особливу увагу звернено на вплив ідей щодо сміху Анрі Бергсона та Фрідріха Ніцше на формування в текстах Батая воєнного періоду, що увійшли до циклу «Summa Atheologica», комплексного сприйняття сміху як практики, інтелектуальної настанови, метафори і засобу десуб’єктивізації. В якості ґрунтовних характеристик сміху Батая виокремлено комунікацію (формування позасуб’єктивної спільности), еротизм (вибудовування аналогій із еротичним бажанням та екстазом), звернення до неможливого, не-знання, ніщо, саморозтрати (відмови від себе), розрізнення з гумором та інтелектуальним сміхом. Прослідковано вибудовування традиції філософської деконструкції (Ніцше –Батай – Фуко, Дельоз, Сіксу), в межах якої розглядається специфічний досвід читання тексту, пронизаного сміхом як настановою. |
| Databáze: | OpenAIRE |
| Externí odkaz: |
|