Смерть в онтологии африканского народа Игбо

Autor: Ebo, Socrates
Jazyk: angličtina
Rok vydání: 2019
Předmět:
Zdroj: Skhid; № 3(161) (2019): PHILOSOPHICAL SCIENCES; 22-28
Схид; № 3(161) (2019): Философские науки; 22-28
Схід; № 3(161) (2019): ФІЛОСОФСЬКІ НАУКИ; 22-28
ISSN: 1728-9343
2411-3093
Popis: Death is man’s ultimate challenge. It is his ultimate puzzle. It is at the center of man’s quest for the meaning of his existence. Different cultures at various eras have approached death from their gamut of meanings. The Igbo African society like other cultures in the world have confronted death in their attempt to philosophically give meaning to their experiences. Ndigbo like the majority of the human race, have refused to accept the finality of death. No. Man shouldn’t just disappear. Among the Ndigbo, death is a continuum. The dead continue to live in the memory and activities of the community. Their status in the land of the dead, which by the way is not far removed from the community depends on how well they had lived and how well their progeny had discharged their duties towards them, especially by according them a befitting burial. In the Igbo ontology, the society is the center of existence. Even in the world of the dead, the dead exist for the society. They must continue to bid well for the community by granting it favorable auspices from the gods. Even when the dead don’t make it into the comity of the ancestors, they don’t just disappear. They hang around the community, causing great nuisances to their immediate family and the community at large. When the Igbo dies, he does not desire to be united to any god in any heaven nor to be punished by any demon in a hellfire. His being is essentially defined as “being with the community”. This work x-rays t the Igbo unique way of approaching death, relying on library research, oral traditions and interviews, direct observations of the community’s customs in practice and analyses of lived experiences in the community. It aims at bringing out distinctly in philosophical formation, the uniquely Igbo conceptualization of death as it relates to the meaning of life.
Смерть - це виклик будь-яким дослідженням людини, її кінцева головоломка. Смерть незмінно знаходиться в центрі людських пошуків сенсу свого існування. Різні культури в різні епохи наближалися до смерті через широку гаму значень і смислів. Африканська спільнота Ігбо, як і інші культури у світі, зіткнулася зі смертю у своїй спробі філософського обгрунутвання сенсу свого життєвого досвіду. Людина не повинна просто зникати. Ігбо, як і більшість представників людського роду, відмовляються остаточно прийняти смерть. Серед Ігбо смерть - це континуум. Померлі продовжують жити в пам'яті й діяльності спільноти. Їхній статус на землі мертвих, яка, до речі, не є далекою від місця проживання спільноти, залежить від того, наскільки добре вони жили й наскільки добре їхні нащадки виконували свої обов'язки по відношенню до них, особливо щодо їх поховання. В онтології Ігбо суспільство є центром існування. Навіть у світі мертвих мертві існують для своєї громади. Вони повинні продовжувати робити добро для спільноти, забезпечувати сприятливі умови для богів. Навіть коли мертві не викликають прихильності предків, вони не просто зникають. Вони витають навколо громади, спричиняючи великі незручності для їх близьких, сімей та спільноти в цілому. Коли Ігбо помирає, він не бажає ані бути об'єднаним з богом на небесах, ані бути покараним демоном у пеклі. Його істота по суті визначається як продовження «перебування з громадою». У статті цей унікальний досвід Ігбо щодо розуміння смерті фіксується за допомогою вивчення письмових джерел, усних традицій та інтерв'ю, безпосереднього спостереження за звичаями спільноти на практиці та аналізу живого спілкування. Серед існуючих у світовій філософській спадщині інтерпретацій смерті необхідно чітко виокремлювати унікальну концепцію Ігбо, яка одночасно стосується й проблеми сенсу життя.
Смерть - это вызов любым исследованием человека, его конечная головоломка. Смерть неизменно находится в центре человеческих поисков смысла своего существования. Разные культуры в разные эпохи приближались к смерти через широкую гамму значений и смыслов. Африканская сообщество Игбо, как и другие культуры в мире, столкнулось со смертью в своей попытке философского обоснования смысла своего жизненного опыта. Человек не должен просто исчезать. Игбо, как и большинство представителей человеческого рода, отказываются окончательно принять смерть. Среди Игбо смерть - это континуум. Умершие продолжают жить в памяти и деятельности сообщества. Их статус на земле мертвых, которая, кстати, не далека от места проживания сообщества, зависит от того, насколько хорошо они жили и насколько хорошо их потомки выполняли свои обязанности по отношению к ним, особенно в отношении их захоронения. В онтологии Игбо общество является центром существования. Даже в мире мертвых мертвые существуют для своей общины. Они должны продолжать делать добро для общества, обеспечивать благоприятные условия для богов. Даже если мертвые не вызывают привязанности предков, они не просто исчезают. Они витают вокруг общины, вызывая большие неудобства для их близких, семьи и сообщества в целом. Когда Игбо умирает, он не желает ни быть объединенным с богом на небесах, ни быть наказанным демоном в аду. Его существо по сути определяется как продолжение «пребывания с общественностью». В статье этот уникальный опыт Игбо к пониманию смерти фиксируется с помощью изучения письменных источников, устных традиций и интервью, непосредственного наблюдения за обычаями сообщества на практике и анализа живого общения. Среди существующих в мировом философском наследии интерпретаций смерти необходимо четко выделять уникальную концепцию Игбо, которая одновременно касается и проблемы смысла жизни.
Databáze: OpenAIRE