Концепт права: межі мінливості
| Jazyk: | ukrajinština |
|---|---|
| Rok vydání: | 2020 |
| Předmět: |
concept of law
social basis of law social exchange social exchange failures relations of justice renewable and preventive justice differentia specifica of law acts of law absolute distinctness of the acts of law absolute binding of the acts of law absolute power absolute in law понятие права социальная основа права социальный обмен провалы социального обмена отношения справедливости возобновляющая и предупреждающая справедливость differentia specifica права акты права абсолютная определенность актов права абсолютная обязательность актов права абсолютная власть поняття права соціальна основа права соціальний обмін провали соціального обміну відносини справедливості відновлювальна та запобіжна справедливість акти права абсолютна визначеність актів права абсолютна обов’язковість актів права абсолютна влада |
| Zdroj: | Philosophy of Law and General Theory of Law; № 2 (2019); 16-37 Философия права и общая теория права; № 2 (2019); 16-37 Філософія права і загальна теорія права; № 2 (2019); 16-37 |
| ISSN: | 2227-7153 2707-7039 |
| Popis: | On the controversy to idea that modern social transformations change the concept’s of law meaning as a result author confirms that such a change is conventional or even impossible because a concept as a basic (initial) logical unit must mean the same every time it’s been used. On the author’s opinion unchangeable in concept of law is its ontological basis first, i.e. particular social relations aimed at overcoming the failures that arise in balanced human communication and social exchange (relations of justice); so, the strict logical sense of the concept of law is a struggle for justice, for a situation where everyone in his specific circumstances gives to others and should receive a certain benefit from others (suum cuique). Beside that unchangeable in the concept of law are its own methods and mechanisms of determining human behaviour, namely, a) absolutely defined acts of will (establishments) that determine the actions of a participants in social exchange in situations of failure or threat of failure (acts of agreements or contracts, acts of justice or arbitration, acts of legislation); b) the factor of the absolute obligation of these acts; c) absolute power, providing this binding. The embodiment of absolute power is the state – a peculiar body authorized to exercise power, that is to determine and control the behaviour of people within a certain space. A substantial part of the article is devoted to the phenomenon of the absolute in law. Due to its ontology and specific methods and mechanisms of regulation, law tends to be absolute (absolute distinctness, absolute obligation, absolute power, etc.), however, it is impossible to really achieve it, and this determines the transfer of law from the real to the sphere of formal meanings, which can cover everything. Therefore, in practical terms, law is the dominance of the formal, a sphere where real things, people, events are replaced by their formal-documentary counterparts. Their valid characteristics do not exist legally until they are documented or formalized (indicated) in the other way accepted in this legal system. На фоне идеи о том, что современные социальные трансформации могут приводить к изменению концепта права, автор утверждает, что изменчивость концепта всегда условна и даже невозможна, поскольку понятие как базовая (исходная) логическаяединица во всех случаях его употребления должна обозначать единое по своей сути явление (притом что внешне это явление может выглядеть по‑разному). По мнению автора, неизменной в концепте права является прежде всего его онтологическая основа, которую составляют специфические социальные отношения, направленные на преодоление провалов, возникающих в сбалансированном человеческом общении и социальном обмене (отношения справедливости); соответственно логическая направленность концепта права – это борьба за справедливость, за положение, когда каждый в конкретных условиях отдает другим и должен получить от других определенное благо (suum cuique). Кроме социально-онтологической основы права неизменными в концепте права являются присущие лишь ему методы, механизмы, средства определения человеческого поведения, а именно: а) абсолютно определенные акты волеизъявления (установления), определяющие действия участником социального обмена в ситуациях провала или угрозы провала (акты соглашений или договоров, акты правосудия или арбитража, акты законодательства); б) фактор абсолютной обязательности этих актов; в) абсолютная власть, обеспечивающаяэту обязательность. Воплощением абсолютной власти является государство – специфический субъект, полномочный осуществлять власть, то есть определять и контролировать поведение людей в рамках конкретного пространства принудительно.Существенная часть статьи посвящена феномену абсолютного в праве. Право в силу его онтологии и специфических методов и механизмов регулирования тяготеет к абсолютности (абсолютная определенность, абсолютная обязательность, абсолютная власть и т. д.), однако реально достичь ее невозможно, и это обусловливает перемещение права из сферы реально сущего в сферу формальных значений, которой можно охватить все. Поэтому в практическом отношении право – это господство формального, сфера, где реальные вещи, люди, события замещаются их формально-документальными двойниками. Действительные характеристики не существуют юридически, пока они не задокументированы или не формализованы (не обозначены) иным принятым в данной правовой системе способом. На фоні ідеї того, що сучасні соціальні трансформації можуть мати наслідком зміну концепту права, автор стверджує, що мінливість концепту є умовною і навіть неможливою, оскільки поняття як базова (висхідна) логічна одиниця в усіх випадках йогозастосування має позначати єдине за сутністю явище (притому що зовнішньо це явище може виглядати по‑різному). На його думку, незмінною в концепті права є його онтологічна основа, яку складають специфічні соціальні відносини, спрямовані на подолання провалів, що виникають у зваженому людському спілкуванні та соціальному обміні (відносини справедливості); відповідно логічна спрямованість концепту права – це боротьба за справедливість, за стан, коли кожен у конкретних умовах має віддати іншим і отримати від інших певне благо (suum cuique). Крім соціально-онтологічної основи права незмінними в концепті права є притаманні лише йому методи, механізми, засоби визначення людської поведінки, а саме: а) абсолютно визначені акти волевиявлення (установлення), які визначають дії учасників соціального обміну в ситуаціях «провалу» або загрози «провалу» (акти угод або договорів, акти судівництва або арбітражу, акти законодавства); б) чинник абсолютної обов’язковості цих актів; в) абсолютна влада, яка забезпечує цю обов’язковість. Уособленням абсолютної влади є держава – специфічний суб’єкт, повноважний здійснювати владу, тобто визначати і контролювати поведінку людей у рамках конкретного простору примусово. Суттєву частину статті присвячено феномену абсолютного у праві. Право з огляду на його онтологію та специфічні методи та механізми регулювання тяжіє до абсолютності (абсолютна визначеність, абсолютна обов’язковість, абсолютна влада тощо), однак реально досягти її неможливо, що зумовлює перенесення права зі сфери реально сущого у сферу формальних значень, якою можна охопити все. Тому в практичному плані право – це царина формального, сфера, де реальні речі, люди, події заміщуються їх формально-документальними двійниками. Дійсні характеристики не існують юридично, поки вони не задокументовані чи не формалізовані (не позначені) в інший прийнятий у даній правовій системі спосіб. |
| Databáze: | OpenAIRE |
| Externí odkaz: |
|