The definition of indication for the surgical treatment on menisci

Autor: Baburkina, Elena
Jazyk: ruština
Rok vydání: 2016
Předmět:
Zdroj: ORTHOPAEDICS, TRAUMATOLOGY and PROSTHETICS; № 1 (2016); 34-40
Ортопедия, травматология и протезирование; № 1 (2016); 34-40
ISSN: 0030-5987
2518-1882
Popis: Pathology of knee menisci (KM) leads to osteoarthritis (OA) de­velopment in 20–40% in nearest 7–10 years after primary surgical treatment. The same situation is observed after the arthroscopic interventions.Goal of investigation: to show the most common tactical mistakes during the surgical interventions on menisci.Methods of investigation: the results of treatments of 131 patients with meniscus pathology of different genesis from 5 to 36 years after primary surgery. The patinets were divided into 3 groups: I (85 patietns) — meniscogenic syndrom, determined by congenital predisposition, II (19 patients) — traumatic injury of meniscus; III (7 patients) — pathic pathology. OA stages were determined according to Kellgren-Lawrence classification.Results: the most common mistakes in the meniscus surgery were determined. It was found out, that the worst results developed in the conditions of frontal deformity on knee level. The resection of meniscus under these circumstances increased OA development. The development of pain, in remote terms after operation, localized in anterior parts determined by the status of femur-patella joint. It was proved that if an angle of varus deformity on knee joint (KJ) is equal to 8°, pressure on medial meniscus is increased on 30.8 %, that provokes its disruption. Outcome: its necessary to assess KJ structure during the planning of meniscus surgery. Lateral X-ray view charcterizes the interrelationship between patella and distal femur joint surface contacting with patella, that play a large role for determing an abnormality of patella-femoral joint. MRI and CT are the modern methods of investigation, meanwhile they allow to assess meniscus damage only, but not the status of KJ in general. That is why these methods of investigation are just additional for the patients with meniscus abnormality.
Патология менисков коленного сустава (КС) у 20–40 % больных приводит к развитию остеоартроза (ОА) в ближайшие 7–10 лет после хирургического лечения. Это касается и артроскопических вмешательств.Цель: показать наиболее частые тактические ошибки при хирургических вмешательствах на менисках.Методы: проанализированы результаты лечения 131 пациента с патологией менисков различного генезиса в период от 5 до 36 лет после операции. Больных разделили на три группы: I (85 человек) — с менискогенним синдромом, обусловленным наследственной предрасположенностью, II (19) — с травматическим повреждением менисков, III (7) — с их патичной патологией. Стадию ОА оценивали по классификации Kellgren-Lawrince.Результаты: определены частые тактические ошибки при вмешательствах на менисках. Установлено, что неблагоприятные результаты развиваются при наличии фронтальных деформаций на уровне КС. Удаление мениска при таких условиях увеличивает вероятность прогрессирования ОА. Возникновение в отдаленном периоде после операции боли в передней части КС обусловлено состоянием феморопателлярного сочленения. Доказано, если угол варусной деформации на уровне КС равен 8°, давление на внутренний мениск увеличивается на 30,8 %, что вызывает его разрушение.Выводы: планируя вмешательство на менисках, необходимо оценивать строение КС. Для подтверждения аномалий его строения рентгенографию в условиях патологии менисков необходимо проводить в трех проекциях: фасной, профильной и аксиальной. В фасной проекции рентгенографию следует проводить в положении стоя для анализа фронтальных деформаций на уровне КС. Профильная проекция характеризует взаимоотношения надколенника и надколенниковой суставной поверхности бедренной кости, что имеет значение для определения аномалий феморопателлярного сочленения. Магнитно-резонансная и компьютерная томография являются современными методами, но они позволяют оценить лишь повреждения мениска, а не состояние КС в целом. Поэтому у пациентов с патологией менисков это дополнительные методы исследования.
Патологія менісків колінного суглоба (КС) у 20–40 % хворих призводить до розвитку остеоартрозу (ОА) в найближчі 7–10 років після хірургічного лікування. Це стосується й артроскопічних втручань.Мета: показати найчастіші тактичні помилки під час хірургічних втручань на менісках.Методи: проаналізовано результати лікування 131 пацієнта з патологією менісків різного генезису в період від 5 до 36 років після операції. Хворих розділили на три групи: І (85 осіб) — із меніскогенним синдромом, обумовленим спадковою схильністю, ІІ (19) — із травматичним ушкодженням менісків, ІІІ (7) — із їх патичною патологією. Стадію ОА оцінювали за класифікацією Kellgren-Lawrince.Результати: визначені найчастіші тактичні помилки під час втручань на менісках. Встановлено, що найнесприятливіші результати розвиваються за наявності фронтальних деформацій на рівні КС. Видалення меніска за таких умов збільшує імовірність прогресування ОА. Виникнення у віддаленому періоді після операції болю в передній частині КС обумовлено станом стегново-наколінкового зчленування. Доведено, якщо кут варусної деформації на рівні КС дорівнює 8°, тиск на внутрішній меніск збільшується на 30,8 %, що викликає його руйнування.Висновки: плануючи втручання на менісках, необхідно оцінювати будову КС. Для підтвердження аномалій його будови рентгенографію за умов патології менісків необхідно проводити в трьох проекціях: фасній, профільній і аксіальній. У фасній проекції рентгенографію слід проводити в положенні стоячи для аналізу фронтальних деформацій на рівні КС. Профільна проекція характеризує взаємовідношення наколінка і наколінкової суглобової поверхні стегнової кістки, що має значення для визначення аномалій стегново-наколінкового зчленування. Магнітно-резонансна та комп’ютерна томографія є сучасними методами, але вони дають змогу оцінити лише ушкодження меніска, а не стан КС загалом. Тому в пацієнтів з патологією менісків це додаткові методи дослідження.
Databáze: OpenAIRE
Externí odkaz: