ОПТИМИЗАЦИЯ ВЫБОРА ЛАПАРОСКОПИЧЕСКОЙ И ОТКРЫТОЙ АЛЛОПЛАСТИКИ ПРИ ПОСЛЕОПЕРАЦИОННЫХ ВЕНТРАЛЬНЫХ ГРЫЖАХ

Autor: Лерчук, O.M., Сміщук, B.B.
Jazyk: ukrajinština
Rok vydání: 2021
Předmět:
трансфасціальні шви
послеоперационная вентральная грыжа
transfacial sutures
лапароскопическая аллогерниопластика
інтраабдомінальна герніопластика
разъединение анатомических компонентов брюшной стенки
laparoscopic allohernioplasty
лапароскопічна алогерніопластика
incisional ventral hernia
интраабдоминальная герниопластика
післяопераційна вентральна грижа
трансфасциальные швы
anerior component separation technique
intraabdominal hernioplasty
роз’єднання анатомічних компонентів черевної стінки
Zdroj: Clinical & experimental pathology; Vol. 20 No. 2 (2021)
Клиническая и экспериментальная патология; Том 20 № 2 (2021)
Клінічна та експериментальна патологія; Том 20 № 2 (2021)
ISSN: 1727-4338
Popis: The aim of the work – to increase the effectiveness of surgical treatment of incisionalventral hernias (IVH) by optimizing the choice of laparoscopic and open allohernioplasty.Material and methods. The analysis of surgical treatment of 508 patients with IVH from2009 to 2020 was conducted. According to the Europenian Herniology Association(EGA) classification (Ghent, Belgium, 2008) IVH was distributed as follows: MW1-2R0 was diagnosed in 217 (42,7%), MW3R0 – in 291 (57,3%) patients. Diastasis of therectus abdominis muscles up to 5 cm was present in 217 (42,7%) patients, diastasis5-10 cm – in 127 (25%), diastasis greater than 10 cm – in 164 (32.3%) patients.Depending on the size of the hernia and the width of diastasis of the rectus abdominis,patients were divided into 3 groups.In group I, laparoscopic allohernioplasty was performed in 109 (21,5%) patients withsmall and medium-sized IVH with diastasis of up to 5 cm, in particular the developedlaparoscopic preperitoneal in 63 patiens and laparoscopuc retromuscular alloplastiesin 46 patients. The comparison group IIa consisted of 108 (15,1%) patients whounderwent open retromuscular allohernioplasty.In group II, 64 (12,6%) patients with large IVH and diastasis of the rectus abdominis5-10 cm underwent open allohernioplasty by «sublay» technique. The comparison groupIIa consisted of 63 (12,4%) patients who were performed the open method «onlay».In group III, in 82 (16,1%) patients with giant IVH and diastasis more than 10 cm ananterior component separation technique of the abdominal wall in combination withalloplasty with intra-abdominal placement of a mesh implant with anti-adhesive coatingwas performed according to the developed method. Comparison group IIIa consistedof 82 (16,1%) patients who underwent anterior component separation technique of theabdominal wall in combination with alloplasty «onlay».Results. For small and medium-sized IVH and diastasis of the rectus abdominis musclesup to 5 cm, laparoscopic allohernioplasty with preperitoneal and retromuscularplacement of a mesh implant and elimination of diastasis is optimal in comparisonwith open retromuscular allohernioplasty, contributes to a significant decrease in theincidence of seroma from 35,2% to 3,7 %, postoperative wound suppuration – from6,5% to 0%, inflammatory infiltrate – from 4,6% to 0%, chronic postoperative pain –from 6,4% to 2,6%, hernia recurrence – from 6,4% up to 0%.The optimal method of allohernioplasty for large IVH and diastasis of the rectusabdominis muscles from 5 to 10 cm is the open «sublay» technique in comparison withthe open «onlay» technique, reduces the incidence of seroma from 23,8% to 6,3%,postoperative wound suppuration – from 4,8% to 1,6%, chronic postoperative pain –from 4,8% to 1,6%, hernia recurrence – from 7,9% to 3,1%.In case of gigantic IVH, contracture of the rectus abdominis muscles and diastasisof more than 10 cm the anterior component separation technique of the anatomicalcomponents of the abdominal wall in combination with intra-abdominal alloplasty isoptimal in comparison with the use of an anterior component separation techniqueof an abdominal wall combined with «onlay» significant improvement in treatmentoutcomes, namely, reduction of seroma frequency from 25,6% to 7,3%, postoperativewound suppuration – from 4,9% to 2,4%, postoperative wound infiltrate – from 13,4%to 2,4 %, chronic postoperative pain – from 8,1% to 1,6%, recurrence of IVH – from6,5% to 1,6%.Conclusion. Optimization of the choice of laparoscopic and open allohernioplastyenables to increase significantly ventral hernias and to decrease the quantity of thepost-operative complications.
Цель работы – повысить эффективность хирургического леченияпослеоперационных вентральных грыж (ПВГ) путем оптимизации выборалапароскопической и открытой аллогерниопластики.Материалы и методы. Проведен анализ хирургического лечения 508 пациентовс ПВГ за период с 2009 по 2020 год. Согласно классификации Европейскойассоциации хирургов-герниологов ПВГ распределялись следующим образом:MW1-2R0 диагностировано y 217 (42,7%), MW3R0 – y 291 (57,3%) пациентов.Диастаз прямых мышц живота до 5 см был у 217 (42,7%) пациентов, диастаз5-10 см – у 127 (25%), диастаз более 10 см – у 164 (32,3%) пациентов.В зависимости от размера грыжи и ширины диастаза прямых мышц животапациенты были распределены на 3 группы.В I группе у 109 (21,5%) пациентов при ПВГ малого и среднего размеров с диастазомдо 5 см выполняли лапароскопическую аллогерниопластику, в частности у63 пациентов разработанную лапароскопическую преперитонеальную и у46 – лапароскопическую ретромышечную аллопластику. Группу сравненияІІа составили 108 (15,1%) пациентов, которым выполняли открытуюретромышечную аллогерниопластику.Во II группе у 64 (12,6%) пациентов при ПВГ больших размеров и диастазомпрямых мышц живота 5-10 см выполняли открытую аллогерниопластикуметодикой «sublay». Группу сравнения ІІа составили 63 (12,4%) пациента,которым выполняли открытую методику «onlay».В III группе у 82 (16,1%) пациентов при ПВГ гигантских размеров и диастазомпрямых мышц более 10 см выполняли переднюю методику разъединенияанатомических компонентов брюшной стенки в сочетании с аллопластикой синтраабдоминальным размещением сетчатого имплантата с антиадгезивнымпокрытием по разработанному способу. Группу сравнения ІІІа составляли82 (16,1%) пациента, которым выполняли переднюю методику разъединенияанатомических компонентов брюшной стенки в сочетании с аллопластикойметодикой «onlay».Результаты. При ПВГ малых и средних размеров и диастазом прямых мышцживота до 5 см оптимальной является лапароскопическая аллогерниопластикас преперитонеальным и ретромышечным размещением сетчатого имплантатаи ликвидацией диастаза, которая по сравнению с открытой ретромышечнойаллогерниопластикой способствует значительному снижению частотысеромы с 35,2% до 3,7%, нагноения послеоперационной раны – с 6,5% до 0%,воспалительного инфильтрата – с 4,6% до 0%, хронической послеоперационнойболи – с 6,4% до 2,6%, рецидива грыжи – с 6,4% до 0%.Оптимальным способом аллогерниопластики при ПВГ больших размеров идиастазом прямых мышц живота от 5 до 10 см является открытая методика«sublay», что обеспечивает по сравнению с открытой методикой «onlay»снижение частоты серомы с 23,8% до 6,3%, нагноения послеоперационной раны– с 4,8% до 1,6%, хронической послеоперационной боли – с 4,8% до 1,6%, рецидивагрыжи – с 7,9% до 3,1%.При ПВГ гигантских размеров, контрактуре прямых мышц живота идиастазе более 10 см оптимальной является передняя методика разъединенияанатомических компонентов брюшной стенки в сочетании с интраабдоминальнойаллопластикой. При этом сравнению с использованием передней методикиразъединения анатомических компонентов брюшной стенки в сочетании с«onlay» достигнуто существенное улучшение результатов лечения, а именно:уменьшение частоты серомы с 25,6% до 7,3%, нагноения послеоперационнойраны – с 4,9% до 2,4%, инфильтрата послеоперационной раны – с 13,4% до 2,4%,хронической послеоперационной боли – с 8,1% до 1,6%, рецидива ПВГ – с 6,5% до1,6%.Вывод. Оптимизация выбора лапароскопической и открытой аллогерниопластикипозволяет повысить эффективность хирургического лечения послеоперационныхвентральных грыж и уменшить количество послеоперационных осложнений.
Мета роботи – підвищити ефективність хірургічного лікування післяопераційнихвентральних гриж (ПВГ) шляхом оптимізації вибору лапароскопічної та відкритоїалогерніопластики.Матеріали та методи. Проведено аналіз хірургічного лікування 508 пацієнтів ізПВГ за період із 2009 по 2020 рр. Відповідно до класифікації Європейської асоціаціїхірургів-герніологів ПВГ розподіляли у такий спосіб: MW1-2R0 діагностовано y 217(42,7%), MW3R0 – y 291 (57,3%) пацієнтів. Діастаз прямих м’язів живота до 5 смбув у 217 (42,7%) пацієнтів, діастаз 5-10 см – у 127 (25%), діастаз більше 10 см– у 164 (32,3%) пацієнтів.Залежно від розміру грижі та ширини діастазу прямих м’язів живота пацієнтіврозподілено на 3 групи.У І групі у 109 (21,5%) пацієнтів при ПВГ малого та середнього розмірів іздіастазом до 5 см виконували лапароскопічну алогерніопластику, зокрема у 63пацієнтів розроблену лапароскопічну преперитонеальну та у 46 – лапароскопічнуретромускулярну алопластику. Група порівняння Іа складалася зі 108 (15,1%)пацієнтів, яким виконували відкриту ретромускулярну алогерніопластику.У ІІ групі з 64 (12,6%) пацієнтів при ПВГ великих розмірів та діастазом прямихм’язів живота від 5-10 см виконували відкриту алогерніопластику методикою«sublay». Групу порівняння ІІа сформували з 63 (12,4%) пацієнтів, яким виконуваливідкриту методику «onlay».У ІІІ групі з 82 (16,1%) пацієнтів при ПВГ гігантських розмірів та діастазіпрямих м’язів живота більше 10 см виконували передню методику роз’єднанняанатомічних компонентів черевної стінки, поєднану з алопластикою зінтраабдомінальним розміщенням сітчастого імплантата з антиадгезивнимпокриттям за розробленим способом. До групи порівняння ІІІа входили 82(16,1%) пацієнти, яким виконували передню методику роз’єднання анатомічнихкомпонентів черевної стінки в поєднанні з алопластикою методикою «onlay».Результати. При ПВГ малих та середніх розмірів та діастазом прямихм’язів живота до 5 см оптимальною є лапароскопічна алогерніопластика зпреперитонеальним та ретромускулярним розміщенням сітчастого імплантатата ліквідацією діастазу, яка порівняно з відкритою ретромускулярноюалогерніопластикою сприяє значному зниженню частоти сероми з 35,2% до 3,7%,нагноєння післяопераційної рани – з 6,5% до 0%, запального інфільтрату – з 4,6%до 0%, хронічного післяопераційного болю – з 6,4% до 2,6%, рецидиву грижі – з6,4% до 0%.Оптимальним способом алогерніопластики при ПВГ великих розмірів тадіастазі прямих м’язів живота від 5 до 10 см є відкрита методика «sublay», щозабезпечує порівняно з відкритою методикою «onlay» зниження частоти серомиз 23,8% до 6,3%, нагноєння післяопераційної рани – з 4,8% до 1,6%, хронічногопісляопераційного болю – з 4,8% до 1,6%, рецидиву грижі – з 7,9% до 3,1%.При ПВГ гігантських розмірів, контрактурі прямих м’язів живота та діастазібільше 10 см оптимальною є передня методика роз’єднання анатомічнихкомпонентів черевної стінки, поєднана з інтраабдомінальною алопластикою,що порівняно з використанням передньої методики роз’єднання анатомічнихкомпонентів черевної стінки, поєднаної з методикою «onlay», дає змогу досягтисуттєвого покращення результатів лікування, а саме: зменшення частоти серомиз 25,6% до 7,3%, інфікування післяопераційної рани – з 4,9% до 2,4%, інфільтратупісляопераційної рани – з 13,4% до 2,4%, хронічного післяопераційного болю – з8,1% до 1,6%, рецидиву ПВГ – з 6,5% до 1,6%.Висновок.Оптимізації вибору лапароскопічної та відкритої алогерніопластики даєзмогу суттєво підвищити ефективність хірургічного лікування післяопераційнихвентральних гриж та зменшити кількість післяопераційних ускладнень.
Databáze: OpenAIRE
Externí odkaz: