ПРОБЛЕМЫ ЭВОЛЮЦИИ ЕВРОПЕЙСКОГО КАМЕРНО-АНСАМБЛЕВОГО ИНСТРУМЕНТАЛИЗМА

Jazyk: ukrajinština
Rok vydání: 2021
Předmět:
Zdroj: Вісник КНУКіМ. Серія «Мистецтвознавство»; № 44 (2021); 86-94
Bulletin of KNUKiM. Series in Arts; No. 44 (2021); 86-94
Вестник КНУКиИ. Серия «Искусствоведение»; № 44 (2021); 86-94
ISSN: 2410-1176
2616-4183
Popis: The purpose of the article is to consider the European chamber and ensemble instrumentalism evolution as a particular type of musical mentality and explore the genre field of radical transformation of traditional methods of composing. Research methodology. The method of historicism was used to reveal the fundamental regularities of chamber and ensemble instrumentalism in the European composers’ works. In addition, the paper uses a general aesthetic method to consider the aesthetic and stylistic phenomenon of instrumentalism, and a musical-analytical method is to study the research object systematically. Scientific novelty. The music-theoretical and performance studies started considering instrumentalism in terms of new instrumental and expressive music means of the first half of the 20th century. For the first time, the origins, semantics and main trends of the evolution of chamber and ensemble instrumentalism as a particular type of thinking in the musical culture of Europe are analysed. Conclusions. The origins and traditions of chamber and ensemble instrumentalism, represented by styles of European music from the Baroque to the Second Viennese School, are considered. Chamber and instrumental ensemble as a particular type of musical thinking actively functions with stylistic “constants” and “variables”, with timbre-texture and space-time units as stylistic dominants in chamber and ensemble instrumentalism. Chamber ensemble of instrumental type was developing in two dimensions: introspective as a romantic chamber ensemble and constructive-game, Late Renaissance and Baroque touring style. The Romantics developed mainly the timbre-texture dimension of the instrumental ensemble, experimented with compositions, created new types of mixed (polytembre) sounds. The anti-Romantic line of development was associated with the semantic-compositional level of the genre system, a radical rethinking of the nature of sound structures in various composition techniques, overemphasis in the system of means of an expressive and constructive unit of music.
Цель статьи – рассмотреть эволюцию европейского камерно-ансамблевого инструментализма как особого типа музыкального мышления, а также исследовать жанровое поле радикальной трансформации традиционных приемов композиторского письма. Методология исследования. Закономерности камерно-ансамблевого инструментализма в произведениях европейских композиторов проанализированы с применением метода историзма, общеэстетический метод использован в исследовании эстетически-стилевого феномена инструментализма, а предмет исследования статьи удалось системно проработать с помощью музыкально-аналитического метода. Научная новизна. В музыкально- теоретических и исполнительских исследованиях проблема инструментализма рассмотрена под углом новых инструментально-выразительных средств музыки первой половины XX века. Впервые проанализированы истоки, семантика и основные тенденции эволюции камерно-ансамблевого инструментализма как особого типа мышления в музыкальной культуре Европы. Выводы. Источники и традиции камерно-ансамблевого инструментализма представлены стилями европейской музыки от эпохи Барокко до новой Венской школы. Камерно-инструментальный ансамбль как особый тип музыкального мышления активно функционирует со стилевыми «константами» и «переменными», с темброво-фактурными и пространственно-временными комплексами как стилистическими доминантами в камерно-ансамблевом инструментализме. Камерный ансамбль инструментального типа развивался в двух измерениях: интроспективно как романтический камерный ансамбль и конструктивно-игровом, гастрольном стиле эпох позднего Ренессанса и Барокко. Романтики разрабатывали преимущественно темброво-фактурную сферу инструментального ансамбля, экспериментировали с составами, создавали новые типы смешанных (политембровых) звучаний. Антиромантическая линия развития была связана с семантико-композиционным уровнем жанровой системы, коренным переосмыслением характера звуковых структур в разнообразных техниках композиции, переакцентирования в системе средств выразительно-конструктивного комплекса музыки.
Мета статті – розглянути еволюцію європейського камерно-ансамблевого інструменталізму як особливого типу музичного мислення, а також дослідити жанрове поле радикальної трансформації традиційних прийомів композиторського письма. Методологія дослідження. Закономірності камерно-ансамблевого інструменталізму у творах європейських композиторів проаналізовані із застосуванням методу історизму, загальноестетичний метод використаний у дослідженні естетично-стильового феномену інструменталізму, а предмет дослідження статті вдалося системно опрацювати з допомогою музично-аналітичного методу. Наукова новизна. У музично-теоретичних та виконавських дослідженнях проблема інструменталізму розглянута під кутом нових інструментально-виразових засобів музики першої половини XX століття. Уперше проаналізовані витоки, семантика та головні тенденції еволюції камерно-ансамблевого інструменталізму як особливого типу мислення в музичній культурі Європи. Висновки. Джерела і традиції камерно-ансамблевого інструменталізму репрезентовані стилями європейської музики від епохи Бароко до нової Віденської школи. Камерно-інструментальний ансамбль як особливий тип музичного мислення активно функціонує зі стильовими «константами» і «змінними», із темброво-фактурними та просторово-часовими комплексами як стилістичними домінантами в камерно-ансамблевому інструменталізмі. Камерний ансамбль інструментального типу розвивався у двох вимірах: інтроспективному як романтичний камерний ансамбль та конструктивно-ігровому, гастрольному стилі епох пізнього Ренесансу й Бароко. Романтики розробляли переважно темброво-фактурну сферу інструментального ансамблю, експериментували зі складами, створювали нові типи змішаних (політембрових) звучань. Антиромантична лінія розвитку була пов’язана із семантико-композиційним рівнем жанрової системи, докорінним переосмисленням характеру звукових структур у розмаїтих техніках композиції, переакцентуванням у системі засобів виразно-конструктивного комплексу музики.
Databáze: OpenAIRE
Externí odkaz: