Альтова соната Дмитра Шостаковича ухудожньому просторі виконавської інтерпретації
| Jazyk: | angličtina |
|---|---|
| Rok vydání: | 2022 |
| Předmět: | |
| Zdroj: | Науковий журнал ХУДОЖНЯ КУЛЬТУРА. АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ; № 18(2) (2022); 125-130 Scientific journal ARTISTIC CULTURE. TOPICAL ISSUES; No. 18(2) (2022); 125-130 |
| ISSN: | 1992-5514 2618-0987 |
| Popis: | The paper discusses the Sonata for Viola and Piano op. 147 (1975) by Dmitri Shostakovich in order to generalize the aspects of its instrumental chamber stylistics. The performance version by Fyodor Druzhynin (viola) and Mikhail Muntyan (piano), who were the first performers of this musical piece, was analyzed. Their interpretation may be considered the golden standard, as precise as possible to the author’s idea. Shostakovich dedicated his opus to F. Druzhinin, who often participated in the premieres of the composer’s works and was familiar with the performing style of his music. The factors that form the musical stage image of Shostakovich’s chamber style include the conceptual intention to demonstrate the conflict, the scale of the concept, and conceptuality in interpreting its components during the implementation of the idea of symphonizing the genre. The importance of the Sonata for Viola in the history of this genre and in the history of 20th-century music can hardly be overestimated. The composer expanded the imagery and emotional sphere of the viola performance and used the sound range of the viola to the extreme: all registers of the instrument were involved. The viola part is rich in original effects: cantilena on flageolets, a large number of double notes, and a complex polyphonic fabric with double counterpoints (especially in the Cadences), it requires considerable effort from the performer. The analyzed performance version of the work is quite complete in terms of the performance of the specified characteristics of the author’sidea. It can be considered a benchmark in instrumental chamber performance of the 20th century. Розглянуто Сонату для альта та фортепіано ор. 147 (1975) Дмитра Шостаковича з метою узагальнення аспектів камерно-інструментальної стилістики. У цьому річищі було проаналізовано виконавську версію альтової сонати композитора у прочитанні Федора Дружиніна (альт) і Михайла Мунтяна (фортепіано), які вперше представили цей твір публіці. Ця інтерпретація, на нашу думку, є еталонною, оптимально наближеною до авторського задуму. До того ж, Шостакович присвятив свій опус саме Ф. Дружиніну, який часто брав участь у прем’єрах творів уславленого композитора і тонко розумівся у виконавській стилістиці його музики. Серед чинників, які створюють звуковий сценічний образ камерного стилю Шостаковича — скерованість задуму на показ конфліктності, масштабності задуму, концепційності у прочитанні його складових у спробі реалізації ідеї симфонізації жанру. Значення Альтової сонати Д. Шостаковича в історії цього жанру і в історії музики ХХ століття важко переоцінити. Композитор розширив образно-емоційну сферу альтової гри, надзвичайно широко використав навіть сам звуковий діапазон альта: задіяні всі регістри інструменту. Альтова партія багата на оригінальні ефекти: кантилена на флажолетах, велика кількість подвійних нот, складна поліфонічна тканина— з подвійними контрапунктами (особливо в Каденціях) і вимагає від виконавця значних зусиль. Проаналізована виконавська версія твору є досить цілісною щодо відтворення зазначених характеристик авторського задуму. Її можна вважати еталонною в камерно-інструментальному виконавстві ХХ століття |
| Databáze: | OpenAIRE |
| Externí odkaz: |
|