ЕГОЇЗМ ЯК СПОСІБ ВИХОДУ З ЕКЗИСТЕНЦІЙНОЇ КРИЗИ ДЛЯ ЛЮДИНИ В СИТУАЦІЇ ІНВАЛІДНОСТІ

Autor: Mrinskaya, N. A.
Jazyk: angličtina
Rok vydání: 2020
Předmět:
Zdroj: Anthropological Measurements of Philosophical Research; № 17 (2020); 65-75
Антропологические измерения философских исследований; № 17 (2020); 65-75
Антропологічні виміри філософських досліджень; № 17 (2020); 65-75
ISSN: 2227-7242
2304-9685
Popis: Purpose of the article is to establish the role of egoism in the life of a person faced with a disability situation, as a moment of self-determination in an existential crisis. I set the task to evaluate the influence of egoism and find out its significance in the prospect of the person’s further existence in the conditions of disability using the philosophical anthropology based on the meta-anthropology principle. Theoretical basis. Based on the fact that the role of egoism is perceived by public opinion as a vice and entails the absorption by a person of the benefits intended for others, I find them inappropriate for a person in a situation of disability. Taking into account the concepts of ego of altruism and altruistic egoism, which partially justify the positive influence of egoism, are only a product of the symbiotic interaction of altruism and egoism. The combination of egoism with altruism cannot reveal the essence of the crisis for a person in a disability situation. In a situation of disability, a person cannot synthesize altruism, as part of the egoism symbiosis. Methodological system in the study of the positive role of egoism, the modern theory of meta-anthropology by Nazip Khamitov is used. The theory that divides the being of a person into various types (ordinary, ultimate, and being beyond the bounds) is able to most fully structure the concept of egoism in the being of a person who has disability. Originality. I made an attempt to prove the positive role of egoism in a situation related to the body transformation into new conditions. The analysis of evidence of the need for the egoism development, as a function capable of actualizing a person in the formed crisis circumstances is carried out. A theory about the need for egoism to get a person out of the existential crisis situation (ultimate being) in which he stays due to a disability situation was proposed. Conclusions. I show that taking care of oneself (egoism) is a balancing factor for a person, as opposing a fatally unfair situation in which a person has received disability. Rational egoism is able to bring a person out of ultimate being and allow him to transform into a new, changed reality.
Цель статьи – установить роль эгоизма в жизни человека, столкнувшегося с ситуацией инвалидности, как момента самоопределения в экзистенциальном кризисе. Я ставлю задачу – с помощью философской антропологии по принципу метаантропологии оценить влияние эгоизма и выяснить его значимость в перспективе дальнейшего бытия личности в условиях инвалидности. Теоретический базис. Основываясь на том, что роль эгоизма воспринимается общественным мнением, как порок, и влечет за собой поглощение личностью благ, предназначенных для других, я нахожу их несоответствующими применительно к человеку в ситуации инвалидности. Я принимаю во внимание концепции "эгоальтруизма" и "альтруистического эгоизма", которые лишь частично обосновывают положительное влияние эгоизма и являются продуктом симбиотического взаимодействия альтруизма и эгоизма. Соединение эгоизма с альтруизмом не могут раскрыть суть кризиса для человека, попавшего в ситуацию инвалидности. В ситуации инвалидности человек не может синтезировать альтруизм, как часть симбиоза эгоизма. Методологической системой в исследовании положительной роли эгоизма используется современная теория метаантропологии Назипа Хамитова. Теория, разделяющая бытие человека на различные типы (обыденное, предельное и запредельное), способна наиболее полно структурировать понятие эгоизма в бытие человека, получившего инвалидность. Научная новизна. Мною предпринята попытка доказать положительную роль эгоизма в ситуации, связанной с трансформацией тела в новые условия. Проведен анализ доказательства необходимости развития эгоизма как функции, способной актуализировать человека в сформированных обстоятельствах кризиса. Также выдвинута теория о необходимости эгоизма для выхода из ситуации экзистенциального кризиса (предельного бытия), в котором человек пребывает из-за ситуации инвалидности. Выводы. Я показываю, что забота о себе (эгоизм) есть уравновешивающий фактор для человека, как противопоставление фатально-несправедливой ситуации, в которой человек получил инвалидность. Разумный эгоизм способен вывести человека из предельного бытия и позволить трансформироваться в новой, измененной реальности.
Мета статті – встановити роль егоїзму в житті людини, що зіткнулася з ситуацією інвалідності, як моментом самовизначення в екзистенційній кризі. Я ставлю завдання – з допомогою філософської антропології за принципом метаантропології оцінити вплив егоїзму і з’ясувати його значимість в перспективі подальшого буття особистості в умовах інвалідності. Теоретичний базис. Ґрунтуючись на тому, що роль егоїзму сприймається громадською думкою, як порок, і тягне за собою поглинання особистістю благ, призначених для інших, я знаходжу їх невідповідними стосовно людини в ситуації інвалідності. Я беру до уваги концепції "егоальтруїзму" та "альтруїстичного егоїзму", що лише частково обґрунтовують позитивний вплив егоїзму і є продуктом симбіотичного впливу альтруїзму й егоїзму. Поєднання егоїзму з альтруїзмом не можуть розкрити суть кризи для людини, що потрапила в ситуація інвалідності. У ситуації інвалідності людина не може синтезувати альтруїзм, як частину симбіозу егоїзму. Методологічною системою в дослідженні позитивної ролі егоїзму використовується сучасна теорія метаантропології Назіпа Хамітова. Теорія, що розділяє буття людини на різні типи (буденне, граничне і позамежне), здатна найбільш повно структурувати поняття егоїзму в бутті людини, що зазнала інвалідності. Наукова новизна. Мною зроблено спробу довести позитивну роль егоїзму в ситуації, що пов'язана з трансформацією тіла в нові умови. Проведено аналіз доказів необхідності розвитку егоїзму як функції, що здатна актуалізувати людину в сформованих обставинах кризи. Також висунута теорія про необхідність егоїзму для виходу із ситуації екзистенціальної кризи (граничного буття), в якому людина перебуває через ситуацію інвалідності. Висновки. Я показую, що турбота про себе (егоїзм) є врівноважуючим фактором для людини, як протиставлення фатально-несправедливій ситуації, в якій людина отримала інвалідність. Розумний егоїзм здатний вивести людину із граничного буття й дозволити трансформуватися в новій, зміненій реальності.
Databáze: OpenAIRE
Externí odkaz: