Характеристика феномену адаптації як активного психологічного процесу
| Jazyk: | angličtina |
|---|---|
| Rok vydání: | 2021 |
| Předmět: | |
| Zdroj: | Collection of Research Papers "Problems of Modern Psychology"; No. 54 (2021): Collection of Research Papers ”Problems of Modern Psychology”; 9-33 Збірник наукових праць "Проблеми сучасної психології"; № 54 (2021): Збірник наукових праць “Проблеми сучасної психології”; 9-33 |
| ISSN: | 2227-6246 2663-6956 |
| DOI: | 10.32626/2227-6246.2021-54 |
| Popis: | The purpose of this article is: to show the process of adaptation as an active psychological process, which is influenced by both external (objective) and internal (subjective) factors; to express the main ideas of the Rational-Нumanistic Approach, the Psychoanalytic direction, a Conative and a Cognitive models, a Socio-psychological direction. The following theoretical methods of the research were used to solve the tasks formulated in the article: a categorical method, structural and functional methods, the methods of the analysis, systematization, modeling, generalization. The results of the research. Thus, destructive behavior is performed with a very specific purpose. Such behavior always requires special attention. It can cause anxiety, irritation, especially if children see this as the only one way for their parents to notice them, take care of them, to deal with them. Demonstrative disobedience of children, as a rule, is a consequence of a completely wrong conclusion of children that they can assert themselves, insist on the fulfillment of their desires, proving their strength in a case of confrontation with adults. Revenge, retribution, and the desire to hurt others sometimes seem to children to be the only way to feel themselves important and meaningful. Claiming their inability or inferiority, demonstrating real or imagined powerlessness, as a rule, we have to refuse to communicate with parents, do not want to carry out assignments, to be irresponsible to the whole process of our life. Conclusions. The purpose of psychological assistance to parents according to socio-psychological direction should be to help both adults and children to master as many appropriate types of social interaction. Such kind of interaction should be built on the basis of completely identical or fairly close ideas about values and mutual respect of people of each other. One of the main tasks of family upbringing is to help a child become a competent person who will be able to use constructive psychological mechanisms and means independently to form a sense of self-worth and to master a certain, the most important for the child social status. The remarkable relevance of the ideas of A. Adler (1998) and R. Dreikurs (1986), no doubt, is associated with the crisis, in which the family found itself in the first half of the last century. Traditional relationships between parents and children, organized according to the principle of superiority and subordination, have proved to be extremely ineffective. According to the authors, parents who continue to communicate with their children from the standpoint of power and superiority, do not realize that children perceive them as equal partners in the whole process of communication. Top-down conversation with children usually leads to children’s mind, in turn, in the same way they begin to communicate with their parents or even shut themselves in, try not to react to parents and, at the end, even despise them. Thus, R. Dreikurs (1986) was one of the first persons who started discussions in the training groups of parents who were living in the neighborhood. He assumed that parents would share their experiences, ask questions and seek support, form approval from the side of the group. The main task of the group leader was to organize the discussion skillfully, to make formulation of questions, and each member of the group could periodically perform the role of group leader in the case of exchange of certain information and provide the expertise. Мета статті – показати процес адаптації як активний психологічний процес, на який впливають як зовнішні (об’єктивні), так і внутрішні (суб’єктивні) чинники; обґрунтувати основні ідеї раціогуманістичного підходу, психоаналітичного напряму, конативної та когнітивної моделей адаптивної поведінки, соціально-психологічного напряму психологічної адаптації. Для розв’язання поставлених у роботі завдань використано такі теоретичні методи дослідження: категоріальний, структурно-функціональний, аналіз, систематизація, моделювання, узагальнення. Результати дослідження. Дезадаптивна поведінка здійснювалася з урахуванням певної конкретної мети. Особистість із такою поведінкою, як правило, вимагала пильної уваги до здійснення нею певних дій. Така людина могла завдати неабиякого занепокоєння, демонструвати роздратування, особливо якщо діти хотіли, щоб батьки за будь-яких умов їх помічали, приділяли їм більше часу, уваги тощо. Демонстративна деструкція дітей у більшості випадків є наслідком певної досить-таки помилкової думки дітей щодо того, що вони могли в будь-якому разі самоствердитися, наполягти на миттєвому виконанні батьками своїх мрій і бажань. Отже, діти хотіли довести, що завдяки деструкціям вони продемонструють свою силу в протистоянні з дорослими. При цьому помста, відплата, бажання спричинити біль іншим нерідко здавалися дітям лише єдиним можливим способом відчути себе особистісно значущими та неповторними. Дитина, наголошуючи на своїй недосконалості або неповноцінності, як правило, експлікувала власну неспроможність до виконання певної діяльності. У таких ситуаціях дитина не хотіла комунікувати з дорослими, зокрема з батьками, не виявляла бажання виконувати їх доручення, ставилася досить безвідповідально до життєвих сценаріїв і планів. Висновки. Вважаємо, що у разі виявлення дезадаптованих взаємостосунків батьків і дітей психолог повинен допомогти як дітям, так і дорослим. Усі вони в кінцевому підсумку повинні опанувати велику кількість різних типів соціальної взаємодії. Остання має вибудовуватися на основі таких, що не повною мірою співпадають, але досить-таки близьких за смислом уявлень щодо цінностей, взаємного прийняття батьками й дітьми один одного. Отже, одне з основних завдань сімейного виховання – допомогти дитині досягти компетентності у здійсненні життєвих сценаріїв, що свідчитиме про те, що ця дитина буде здатна самостійно, без допомоги з боку інших осіб використовувати конструктивні психологічні механізми, фрейми, скрипти і засоби для становлення відчуття власної гідності й опанування певним, найбільшою мірою значущим для дитини суспільним становищем. Показано, що ідеї А. Адлера (1998) і Р. Дрейкурса (1986) є, поза будь-яким сумнівом, вельми актуальними. Ці ідеї пов’язані з тією кризою, у якій опинилася звичайна сім’я в першій половині минулого століття. Традиційні взаємостосунки між батьками й дітьми, які вибудовувалися з урахуванням механізмів домінування і підпорядкування, виявилися досить-таки неефективними. На думку багатьох учених, батьки, які спілкувалися зі своїми дітьми з позицій влади, домінування, першовартості, взагалі, як правило, не усвідомлювали того, що їхні діти могли сприймати їх як рівних партнерів по спілкуванню. Розмова батьків із дітьми за вертикаллю «зверху вниз» призвела до того, що діти так само спілкувалися зі своїми однолітками, вчителями, іншими дорослими, сторонніми людьми, або взагалі «йшли» в себе, намагаючись не реагувати на батьків, дорослих і, врешті-решт, починали зневажати їх. Обґрунтовано, що Р. Дрейкурс був одним із перших учених-практиків, хто організував групову тренінгову роботу батьків із метою адаптації дітей до життєдіяльності. Учений виходив із того, що батьки у процесі групових зустрічей мають намір обмінюватися між собою набутим особистісно значущим досвідом, будуть намагатися ставити запитання, прагнути отримати певну підтримку й схвалення тренінгової групи. При цьому основним завданням тренера було створення позитивних передумов із метою продуктивної організації роботи у групі. Завдяки цьому тренер мав можливість сформулювати запитання так, щоб кожен член тренінгової групи виконував роль лідера, який не лише обмінювався певною інформацією, а й формулював спеціальні завдання, задачі та проблемні ситуації, які інші члени групи мали розв’язати. |
| Databáze: | OpenAIRE |
| Externí odkaz: |
|