Порівняльна оцінка застосування урикодепресантів алопуринолу та фебуксостату при подагричній нефропатії. Повідомлення 1. Клінічне випробування

Autor: Ivanov, D.D., Sinyachenko, O.V., Bevzenko, T.B., Fedorov, D.M.
Jazyk: ruština
Rok vydání: 2018
Předmět:
Zdroj: KIDNEYS; Том 7, № 3 (2018); 188-195
Почки-Počki; Том 7, № 3 (2018); 188-195
Нирки-Počki; Том 7, № 3 (2018); 188-195
ISSN: 2307-1257
2307-1265
Popis: Background. Renal damage is an almost constant symptom of gout, which determines the prognosis of the dise­ase. Hyperuricemia in gouty nephropathy belongs to independent risk factors for deterioration of the nitrogen and electrolyte excretory function of the kidneys. The purpose of the study was a comparative evaluation of the effect of uricodepressants allopurinol and febuxostat on the functional state of the kidneys in patients with gout. Materials and methods. Seventy three patients with primary gout (men with an average age of 49 years and disease duration of 10 years) were examined. The chronic form of arthritis was diagnosed in 71 % of cases, the intermittent one — in 29 %, peripheral tofi were detected in 53 % of patients. Chronic kidney disease stage I, II, III and IV was diagnosed at a ratio of 56 : 12 : 2 : 1, latent, urolytic and proteinuric types of gouty nephropathy — in 53, 37, 10 % of cases, arterial hypertension — in 47 %. Hyperuricemia at the time of examination was found in 84 % of patients, hyperuricuria — in 52 %, metabolic, renal and mixed types of hyperuricemia occurred in 57; 3 and 40 % of cases, respectively. Results. Comparative evaluation of allopurinol, a xanthine oxidase inhibitor, and febuxostat, a xanthine oxidoreductase inhibitor, in terms of kidney function in patients with gouty nephropathy, showed that the latter should be preferred, although the hypouricemic effect of both uricodepressants is approximately the same, and the initial indices of viscoelasticity of urine and β2-microglobulinuria are prognostic criteria for the efficacy of allopurinol and febuxostat therapy, respectively. Conclusions. In the future, it will be useful to determine the morphological changes in the kidneys in experimental gouty nephropathy under the influence of allopurinol and febuxostat, and it is also advisable to evaluate the results of combined use of uricodepressants with other groups of hy­pouricemic agents (uricosuric drugs, pegloticase enzyme, etc.).
Актуальность. Практически постоянным проявлением подагры является поражение почек, которое определяет прогноз болезни. Гиперурикемия при подагрической нефропатии относится к независимым факторам риска снижения азото­ и электролитовыделительной функции почек. Целью исследования стала сравнительная оценка влияния урикодепрессантов аллопуринола и фебуксостата на функциональное состояние почек у больных подагрой. Материалы и методы. Под наблюдением находилось 73 больных первичной подагрой (мужчины со средним возрастом 49 лет и длительностью заболевания 10 лет). Хроническая форма артрита установлена в 71 % от числа больных, интермиттирующая — в 29 %, периферические тофусы обнаружены в 53 % случаев. Хроническая болезнь почек I, II, III и IV стадии выявлена в соотношении 56 : 12 : 2 : 1, латентный, уролитиазный и протеинурический типы подагрической нефропатии — в 53, 37, 10 %, артериальная гипертензия — в 47 %. Гиперурикемия на момент обследования констатирована у 84 % больных, гиперурикурия — у 52 %, метаболический, почечный и смешанный типы гиперурикемии имели место соответственно в 57,3 и 40 % случаев. Результаты. При сравнительной оценке ингибиторов ксантиноксидазы аллопуринола и ксантиноксиредуктазы фебуксостата в отношении функции почек у больных подагрической нефропатией предпочтение следует отдать второму препарату, хотя гипоурикемическое действие обоих урикодепрессантов примерно одинаково, а прогностическими критериями эффективности аллопуринол­ и фебуксостат­терапии соответственно являются исходные показатели вязкоэластичности мочи и β2­микроглобулинурии. Выводы. В перспективе будет полезным определение морфологических изменений со стороны почек при экспериментальной подагрической нефропатии под влиянием аллопуринола и фебуксостата, а также целесообразна оценка результатов комбинированного применения урикодепрессантов с другими группами гипоурикемических средств (урикозуриками, ферментом пеглотиказой и пр.).
Актуальність. Практично постійним проявом подагри є ураження нирок, яке визначає прогноз хвороби. Гіперурикемія при подагричній нефропатії належить до незалежних чинників ризику зниження азото- й електролітовидільної функції нирок. Метою дослідження стала порівняльна оцінка впливу урикодепресантів алопуринолу і фебуксостату на функціональний стан нирок у хворих на подагру. Матеріали та методи. Під наглядом перебували 73 хворі на первинну подагру (чоловіки із середнім віком 49 років та тривалістю захворювання 10 років). Хронічну форму артриту встановлено в 71 % від числа хворих, інтермітовану — в 29 %, периферійні тофуси виявлено в 53 % випадків. Хронічну хворобу нирок I, II, III і IV стадії виявлено у співвідношенні 56 : 12 : 2 : 1, латентний, уролітіазний і протеїнуричний типи подагричної нефропатії — у 53, 37, 10 %, артеріальну гіпертензію — у 47 %. Гіперурикемію на момент обстеження констатовано у 84 % хворих, гіперурикурію — у 52 %, метаболічний, нирковий і змішаний типи гіперурикемії мали місце відповідно в 57, 3 і 40 % випадків. Результати. При порівняльній оцінці інгібіторів ксантиноксидази алопуринолу й ксантиноксиредуктази фебуксостату відносно функції нирок у хворих на подагричну нефропатію перевагу слід віддати другому препарату, хоча гіпоурикемічна дія обох урикодепресантів приблизно однакова, а прогностичними критеріями ефективності алопуринол- та фебуксостат-терапії відповідно є початкові показники в’язкоеластичності сечі і β2-мікроглобулінурії. Висновки. У перспективі буде корисним визначення морфологічних змін з боку нирок при експериментальній подагричній нефропатії під впливом алопуринолу й фебуксостату, а також доцільна оцінка результатів комбінованого застосування урикодепресантів з іншими групами гіпоурикемічних засобів (урикозуриками, ферментом пеглотиказой тощо).
Databáze: OpenAIRE