БУДУЩЕЕ КАК ТЕМПОРАЛЬНО-МИРОВОЗЗРЕНЧЕСКИЙ НАРРАТИВ ЗАПАДНОЙ КУЛЬТУРЫ

Jazyk: angličtina
Rok vydání: 2021
Předmět:
Zdroj: Issues in Cultural Studies; No. 37 (2021); 61-70
Питання культурології; № 37 (2021); 61-70
Вопросы культурологии; № 37 (2021); 61-70
ISSN: 2410-1311
2616-4264
Popis: The purpose of the article is to explore socio-cultural conditions in European history that formed Modernity as the system of ideas and attitudes to reality through new forms of temporality, which, in turn, still determines our worldview. The historical justification strategy uses two temporal dimensions: the idyllic past and the sequenced present. Therefore, the dominance of future-orientation, as a feature of the worldview that was formed in Europe in the era of modernity, is a cultural nonsense. The article analyses the features of its formation. The theoretical basis of the research is the classic works of enlighteners, who were the first to consider history as a planetary phenomenon, and humanity as an “unfinished project” not only of nature but also of history. The historical and philosophical works of George Collingwood, Jacques Le Goff, and Jonas Ahlskog have helped to argue the assertion that modern European culture has a specific scale of understanding time — the future is the horizon of goal setting, and not the past “golden times”, which in the pre-modern era were perceived as a model for endless reproduction. However, in his work, Matt Ossias notes that the dimension of the future has lost its optimistic and technological connotations in contemporary Western culture and is associated with risks and uncertainty. Scientific novelty. The study demonstrates that in the era of modernity, unique worldview characteristics were formed, which emphasize and determine the specificity of European culture, namely the way of perceiving time. For the first time, the uncertainty of the future was perceived optimistically, and expectations were located on the horizon of linear secular time. Conclusions. The philosophical context of modernity associated with the main worldview features of the Enlightenment was formed under the influence of the methodology of natural sciences. For example, the history of civilizations was interpreted as a continuation of the geological history of the planet; the object of socio-philosophical reflections acquired a global scale — it was no longer about the history of separated communities, but the history of human race progress; the stages of social evolution were clearly outlined and considered inevitable for each society. The perception of modern times, its “here” and “now” coordinates had lost connection with the past and became oriented into the future, which was seen as dependent on human intentions and efforts.
Цель статьи — выяснить социально-культурные условия, повлиявшие на формирование такого исторического периода европейской истории, как модерн, который отличается специфическим темпоральным фокусом мировосприятия. Историческая стратегия обоснования базируется на двух временных измерениях: сконструированном или даже идеализированном прошлом и его наследнике — настоящем. Поэтому ориентированное на будущее мировоззрение, возникшее в европейской культуре эпохи модерна, является мировоззренческим нонсенсом. Особенности его формирования и анализируются в статье. Теоретический базис исследования составляют классические работы просветителей, которые первыми начали рассматривать историческую динамику как явление планетарного масштаба, а человечество как «незавершенный проект» не только естественной эволюции, но и истории. Историософские работы Джорджа Коллингвуда, Жака Ле Гоффа, Йонаса Алскофа подтверждают тезис о том, что модерная европейская культура использует особенную временную шкалу, где будущее является горизонтом целеполагания, а не прошлые «золотые времена», которые в домодерный период воспринимались как образец для бесконечного подражания. Вместе с тем в своем исследовании Осиас Мотт уточняет, что будущее как временное измерение потеряло свои оптимистически-технологические коннотации в современной западной культуре и все больше ассоциируется с рисками и неопределенностью. Научная новизна. Доказывается утверждение, что в модерную эпоху сформировались уникальные мировоззренческие характеристики, которые определяют специфику европейского культурного этоса, а именно — способ восприятия времени. Неопределенность будущего впервые начала пониматься оптимистически, а ожидания располагались на горизонте линейного секулярного времени. Выводы. Мировоззренческие сдвиги европейской культуры в модерную эпоху, ассоциирующиеся с Просвещением, сформировались под влиянием методологии естественных наук. Например, история цивилизаций интерпретировалась как продолжение геологической истории планеты; объект социально-философских рефлексий приобрел глобальные масштабы — больше не говорилось об истории отдельных сообществ, но в фокусе внимания оказался прогресс всего человеческого вида; стадии социальной эволюции считались определенными и неизбежными для прохождения всеми обществами. Координаты модерного мировосприятия — «здесь» и «сейчас» — постепенно теряли свою связь с прошлым и ориентировались на будущее, которое зависимо от человеческих стремлений и усилий.
Мета статті — з’ясувати соціально-культурні умови, які сформували такий історичний період європейської історії, як модерн, що вирізняється специфічним темпоральним фокусом світовідношення й досі чинить значний світоглядний вплив. Історична стратегія обґрунтування оперує двома часовими вимірами: сконструйоване чи й ідеалізоване минуле та його спадкоємець — теперішнє. Тому орієнтоване на майбутнє світовідношення, що виникає в європейській культурі модерної епохи, постає світоглядним нонсенсом. Особливості його формування й аналізуються у статті. Теоретичною базою дослідження є класичні роботи просвітників, котрі першими почали розглядати історичну динаміку як планетарний феномен, а людство як «незавершений проєкт» не лише природної еволюції, але й історії. Історико-філософські роботи Джорджа Коллінгвуда, Жака Ле Гоффа, Йонаса Алскофа доводять, що модерна європейська культура спирається на особливу часову шкалу — майбутнє є горизонтом цілепокладання, а не минулі «золоті часи», що в домодерну епоху сприймалися як модель для безкінечного відтворення. Разом з тим, у своєму дослідженні Осіас Мотт зазначає, що вимір майбутнього втратив свої оптимістично-технологічні конотації в сучасній культурі Заходу й асоціюється з ризиками та невизначеністю. Наукова новизна. Доводиться твердження, що в модерну епоху сформувалися унікальні світоглядні характеристики, що увиразнюють, надають специфіку європейському культурному етосу, а саме — спосіб переживання часу. Невідомість майбутнього вперше почала сприйматися оптимістично, а очікування розташовувалися на горизонті лінійного секулярного часу. Висновки. Світоглядні зрушення європейської культури в модерну епоху, що асоціюються з Просвітництвом, сформувалися під впливом методології природничих наук. До прикладу, історія цивілізацій трактувалася як продовження геологічної історії планети; об’єкт соціально- філософських рефлексій набув глобальних масштабів — більше не йшлося про історію окремих спільнот, але про прогрес всього людського виду; стадії ж соціальної еволюції чітко окреслювалися й вважалися неминучими для кожного суспільства. Координати модерного світосприйняття — «тут» та «зараз» — поступово втратили зв’язок з минулим і переорієнтувалися на майбутнє, яке розглядалося узалежненим від людських прагнень та зусиль.
Databáze: OpenAIRE
Externí odkaz: