Практичне значення словесної складової опери в контексті розвитку режисерського театру XX–XXI cтоліть

Autor: Voronova, Tetiana
Jazyk: ukrajinština
Rok vydání: 2020
Předmět:
Zdroj: Bulletin of Kyiv National University of Culture and Arts. Series in Musical Art; Том 3, № 2 (2020); 146-155
Вестник Киевского национального университета культуры и искусств. Серия: Музыкальное искусство; Том 3, № 2 (2020); 146-155
Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Музичне мистецтво; Том 3, № 2 (2020); 146-155
ISSN: 2616-7581
2617-4030
Popis: The question of the expediency of using the original language in opera as the only correct version of performance is debatable and has now acquired the character of an intersectoral and creative debate. The question becomes relevant when the opera is staged in a country where the language of the original libretto is incomprehensible to the vast majority of listeners, and there is a problem of conveying the idea laid down by the author to a wide range of listeners.There are different approaches to this issue – in terms of the convenience of the vocalist, in terms of public inquiries, in terms of the intentions of the composer and, finally, in terms of tasks and goals of the director. If the first three aspects have previously been covered in separate scientific and popular science publications, the director’s approach requires detailed research to substantiate.The purpose of the research is to identify and substantiate the main directorial approaches to the word as a means of conveying the idea and the necessary psycho-physical tools of the actor in opera, as a syncretic genre.The scientific novelty of the research is the first study of the practical aspects of such a phenomenon as a dialogue between the author and the audience from the standpoint of the director’s embodiment of drama.Research Methodology. Methods of theoretical generalization and analogy are used. The object of research is the issue of textual accessibility of foreign opera classics for the director’s dialogue with the public. The subject of the research is the stage solution of the opera text from the position of the co-author of cultural creativity – the director.Conclusions. In the “director’s theatre” in the twentieth century, the interpretation and choice of the opera language fall on the latter. Since the actor’s expressiveness, from the director’s point of view, is impossible without an instant understanding of the opera’s drama, the integrity of the hero’s image is achieved only by a close connection between the art of the body and the stage word, which is difficult if performing an opera in a foreign language.Thus, the language available to the spectator is the only way to overcome operatic conventions and a means for the director to achieve a hypertextual dimension of drama. It is in this expression that the phenomenon of “eternal dialogue” arises.
Вопрос целесообразности использования в опере языка оригинала как единственно верного варианта исполнения является спорным и приобрел сейчас характер межотраслевого и творческого диспута. Вопрос актуализируется в случае, когда оперный спектакль ставится в стране, в которой язык оригинального либретто непонятен для абсолютного большинства слушателей, и возникает проблема донесения идеи, заложенной автором, широкому кругу слушателей.Существуют различные подходы к рассмотрению этого вопроса – с точки зрения удобства вокалиста, запросов публики, интенций композитора и, наконец, с точки зрения задач и целей режиссера. Если первые три аспекта ранее освещались в отдельных научных и научно-популярных публикациях, то режиссерский подход требует детального исследования и обоснования.Цель исследования – выявить и обосновать основные режиссерские подходы к слову как средству донесения идеи и необходимого психофизического инструментария актера в опере, как синкретическом жанре.Методология исследования основана на комбинированном применении универсальных методов научного познания, в частности теоретического обобщения и аналогии, использование которых позволяет оптимально раскрыть сущность исследуемой проблематики.Научная новизна исследования – впервые исследованы практические аспекты феномена диалога между автором и публикой с позиции режиссерского воплощения драматургии. Очерчено значение использования доступного для зрителя языка в оперном жанре с точки зрения воплощения режиссерского замысла.Выводы. Появление «режиссерского театра» в ХХ веке обусловило переосмысление интерпретации подачи оперы и смещение акцента на выбор языка. Поскольку актерская выразительность, с точки зрения режиссера, невозможна без мгновенного осмысления драматургии оперы, целостность образа героя достигается только тесной связью пластики тела со сценическим словом, чего тяжело достичь при выполнении оперы на иностранном языке. Таким образом, доступный зрителю язык – это единственный способ преодоления оперных условностей и средство достижения режиссером гипертекстуального измерения драматургии. Именно в таком выражении возникает феномен «вечного диалога».
Питання доцільності використання в опері мови оригіналу як єдино вірного варіанту виконання є спірним і набуло нині характеру міжгалузевого та творчого диспуту. Питання актуалізується у випадку, коли оперний спектакль ставиться у країні, в якій мова оригінального лібрето є незрозумілою для абсолютної більшості слухачів, і виникає проблема донесення ідеї, закладеної автором, до широкого кола слухачів.Існують різні підходи до розгляду цього питання – з точки зору зручності вокаліста, запитів публіки, інтенцій композитора і, нарешті, з точки зору завдань і цілей режисера. Якщо перші три аспекти раніше висвітлювалися в окремих наукових та науково-популярних публікаціях, то режисерський підхід потребує детального дослідження та обґрунтування.Мета дослідження – виявити та обґрунтувати основні режисерські підходи до слова як засобу донесення ідеї та необхідного психофізичного інструментарію актора в опері, як синкретичному жанрі.Методологія дослідження ґрунтується на комбінованому застосуванні універсальних методів наукового пізнання, зокрема теоретичного узагальнення та аналогії, використання яких дає змогу оптимально розкрити сутність досліджуваної проблематики.Наукова новизна дослідження – вперше досліджено практичні аспекти феномену діалогу між автором та публікою з позиції режисерського втілення драматургії. Окреслено значення використання доступної глядачеві мови в оперному жанрі з точки зору втілення режисерського задуму.Висновки. Поява «режисерського театру» у ХХ столітті зумовила переосмислення інтерпретації подачі опери та зміщення акценту на вибір мови. Оскільки акторська виразність, з точки зору режисера, неможлива без миттєвого осмислення драматургії опери, цілісність образу героя досягається лише тісним зв’язком пластики тіла із сценічним словом, чого тяжко досягти при виконанні опери іноземною мовою. Таким чином, доступна глядачеві мова – це єдиний спосіб подолання оперних умовностей та засіб досягнення режисером гіпертекстуального виміру драматургії. Саме в такому вираженні виникає феномен «вічного діалогу».
Databáze: OpenAIRE
Externí odkaz: