Современные аспекты аллогерниопластики послеоперационных вентральных грыж (обзор литературы)

Jazyk: ukrajinština
Rok vydání: 2021
Předmět:
Zdroj: Запорожский медицинский журнал; Том 23 № 4 (2021); 590-598
Zaporozhye Medical Journal; Vol. 23 No. 4 (2021); 590-598
ISSN: 2306-4145
2310-1210
Popis: The aim. Based on the data of the publications of herniologists for the last 5 years to examine the effectiveness and safety of prosthetic materials used in hernioplasty of postoperative ventral hernias. According to surgeons, the incidence of postoperative ventral hernia is up to 20 % of performed laparotomies, and if risk factors are present – up to 70 %. This problem was considered solved by the use of prosthetic mesh that became the standard of surgical approach in hernia repair since a recurrence rate was reduced to 20 %. However, the results of histological examination and body biological responses to an implant showed chronic inflammatory processes due to use of prosthetic material, especially polypropylene, causing purulent-inflammatory complications and intraperitoneal adhesion in 20.0–45.8 %. To prevent adhesion, a special barrier layer was applied on the polypropylene mesh, a process of mesothelial epithelialization (formation of the neoperitoneum) was supposed to occur, thereby reducing the risk of adhesions. A temporary nature of the barrier coating, where adhesion may develop at any time after implantation resulting in complications, has proven to be a potential problem of composite prostheses. There has been an attempt to address the challenge by using biological meshes made of decellularised pig and bovine dermis. However, recurrence rates after repair of hernia using the biological meshes was 6.3–61.0 %, wound infection – 16.0 %. Conclusions. Thus, world publications have proved today that it is impossible to perform adequate hernioplasty of postoperative hernias without the use of prosthetic material. However, complications and recurrences of the disease remain quite high. In order to improve these indicators, a sufficient number of studies were conducted, the effect of various prosthetic meshes on the patient body and on the postoperative wound itself was examined. Nevertheless, all the results are often contradictory, without specific conclusions about the indications for the use of method and type of prosthetic material.
Цель работы – основываясь на данных публикаций герниологов за последние 5 лет, исследовать эффективность и безопасность протезных материалов, применяемых при герниопластике послеоперационных вентральных грыж. По данным хирургов, заболеваемость послеоперационными вентральными грыжами составляет до 20 % от выполненных лапаротомий, а при наличии факторов риска – до 70 %. Эту проблему считали решенной благодаря применению протезной сетки, что стало стандартом в хирургическом подходе к лечению грыжевых дефектов, наблюдали уменьшение рецидивов до 20 %. Результаты гистологического исследования и изучения биологической реакции организма на имплантат показали, что при применении протезного материала, прежде всего из полипропилена, развивается хронический воспалительный процесс, что в 20,0–45,8 % становится причиной гнойно-воспалительных осложнений. Кроме этого, установлено, что именно полипропиленовые материалы проявляют сильный стимулирующий эффект для внутрибрюшинной адгезии. Во избежание адгезии наносили специальный барьерный слой на полипропиленовую сетку, при контакте которого с органами брюшной полости должен происходить процесс мезотелийэпителизации (образование неоперитонеума), уменьшая риск развития спаек. Доказано, что потенциальная проблема композитных протезов – временность барьерного покрытия, адгезия может произойти в любое время после имплантации с последующим развитием осложнений. Эту проблему старались решить за счёт применения биологических сеток, которые изготавливают из децеллюляризованной свиной или бычьей дермы. Частота рецидивов грыжи при применении биологических сетей составила 6,3–61,0 %, раневая инфекция возникала в 16,0 % случаев. Выводы. Доказано, что выполнить адекватную герниопластику послеоперационных грыж без применения протезного материала невозможно. Однако, несмотря на разнообразие видов имплантатов, остаются достаточно высокими показатели осложнений и рецидивов заболевания. Для улучшения этих показателей проведено достаточное количество исследований, изучено влияние различных протезных сеток на организм пациента и на саму послеоперационную рану. Однако их результаты часто противоречивы, без конкретных выводов о способе применения и виде протезного материала.
Мета роботи – дослідити, базуючись на даних публікацій герніологів за останні 5 років, ефективність і безпечність протезних матеріалів, що застосовують під час герніопластики післяопераційних вентральних гриж. За даними хірургів, захворюваність на післяопераційні вентральні грижі становить до 20 % від виконаних лапаротомій, а коли є фактори ризику – до 70 %. Цю проблему вважали вирішеною завдяки застосуванню протезної сітки, що стало стандартом у хірургічному підході до лікування грижових дефектів, спостерігали зменшення рецидивів до 20 %. Але результати гістологічного дослідження та вивчення біологічної реакції організму на імплантат показали, що в разі застосування протезного матеріалу, передусім із поліпропілену, розвивається хронічний запальний процес, який у 20,0–45,8 % стає причиною гнійно-запальних ускладнень. Визначили, що саме поліпропіленові матеріали стимулюють внутрішньоочеревинну адгезію. Для уникнення адгезії наносили спеціальний бар’єрний шар на поліпропіленову сітку, при контакті якого з органами черевної порожнини мав відбуватися процес мезотелійепітелізації (утворення неоперитонеуму), зменшуючи ризик розвитку спайок. Доведено, що потенційною проблемою композитних протезів є тимчасовість бар’єрного покриття, де утворення адгезії може відбутися в будь-який час після імплантації з розвитком ускладнень надалі. Цю проблему намагалися вирішити шляхом застосування біологічних сіток, котрі виготовляють із децелюляризованої свинячої чи бичачої дерми. Але частота рецидивів грижі в разі застосування біологічних сіток становила 6,3–61,0 %, ранова інфекція виникала в 16,0 % випадків. Висновки. Отже, доведено, що виконати адекватну герніопластику післяопераційних гриж без застосування протезного матеріалу неможливо. Незважаючи на різноманіття видів імплантатів, доволі високими залишаються показники ускладнень і рецидивів захворювання. Для покращення цих показників здійснили достатню кількість досліджень, вивчили вплив різноманітних протезних сіток на організм пацієнта та власне на післяопераційну рану. Втім їхні результати часто суперечливі, без конкретних висновків щодо способу використання та виду протезного матеріалу.
Databáze: OpenAIRE
Externí odkaz: