Про склад оркестру і принципи оркестрового письма в Concerto grosso G-dur № 2 Й. Г. Пізенделя

Autor: Horbal, Vadim
Jazyk: angličtina
Rok vydání: 2019
Předmět:
Zdroj: National Academy of Managerial Staff of Culture and Arts Herald; № 2 (2019)
Вестник Национальной академии руководящих кадров культуры и искусств; № 2 (2019)
Вісник Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв; № 2 (2019)
ISSN: 2226-3209
2409-0506
Popis: The purpose of a work. The article examines the principles of orchestral writing in the instrumental works of J. G. Pisendel (1687-1755) in the context of the genre evolution of German orchestral music of the first half and middle of the eighteenth century. Material for analysis - Concerto Grosso number 2 G-dur. The methodology is an integrated approach and is based on the use of analytical and comparative methods. Scientific novelty. During the first half and middle of the eighteenth century German instrumental music sees an intense solo performance development and the role of individual musician’s skills is rising. Development of new genres, which can demonstrate performing skills, continues. One of them was a genre of instrumental concert, in which a triad "concerto grosso – instrumental solo concert – concert symphony" clearly reflected phased transition from Baroque to early classical style. The analyzed work by J. G. Pisendel as all the legacy of the artist as a whole, represents the initial phase of the process. The conclusions. Concerto grosso G-dur № 2 is written in typical concert form, with multiple alternation of ritornellos performed by all chapel instruments and musical constructions performed by a separate group of instrumentalists – so called trio. The composer tries to follow tradition and carefully constructs a typical composition of multiple bright ritornello in different keys and episodes of solo-ensemble type, which contrast in texture the full-toned tutti parts. Composition of the orchestra: 2 violins, a viola, bass (cello and harpsichord), 2 flutes, 2 oboes, bassoon, two horns. The trio is composed of two flutes, two oboes and bassoon as soloists as well as instruments of basso continuo group. Flutes and oboes solo in turns, but are often combined in a joint sound, as a result the trio becomes a quintet featuring masterfully interpreted woodwind instruments. The main function of tutti is to present the main theme, while the ensembles’ role is reduced to saturation the texture with virtuoso element.
Цель работы. В статье изучаются принципы оркестрового письма в инструментальных произведениях И. Г. Пизенделя (1687 – 1755) в контексте жанровой эволюции немецкой оркестровой музыки первой половины и середины ХVІІІ века. Материал для анализа – Сoncertо grossо № 2 G-dur. Методология исследования состоит в комплексном подходе к изучению указанных явлений и основывается на аналитическом и компаративном методах. Научная новизна. На протяжении первой половины и середины ХVІІІ века в немецкой инструментальной музыке происходит интенсивное развитие сольного исполнительства и возрастает роль индивидуального мастерства музыкантов, происходит формирование новых жанров, в которых можно показать исполнительские возможности. Одним из них стал жанр инструментального концерта, в котором через триаду «сoncertо grossо – сольный инструментальный концерт – концертная симфония» четко отразилась поэтапность перехода от барочного к раннеклассическому стилю. Проанализированное сочинение И. Г. Пизенделя, как и все наследие композитора в целом, отображает начальный этап этих процессов. Выводы. Concerto grosso G-dur № 2 написан в типичной концертной форме, с многократным чередованием ритурнеля, который исполняется всеми инструментами оркестра, и музыкальных построений, исполняемых отдельной группой инструменталистов – т. н. трио. Композитор старается следовать традициям и мастерски выстраивает композицию, в которой многократные проведения блестящего ритурнеля в разных тональностях чередуются с эпизодами сольно-ансамблевого типа, фактурно контрастируюшими полнозвучному туттийному изложению. Состав голосов в tutti: 2 скрипки, альт, бас (виолончель и клавесин), 2 флейты, 2 гобоя, фагот, 2 валторны. В трио участвуют две флейты, два гобоя и фагот как солисты, а также инструменты группы basso continuo. Флейты и гобои солируют поочередно, однако довольно часто объединяются в совместном звучании, в результате чего трио преобразуется в квинтет с участием виртуозно трактованных деревянных духовых инструментов. Главной функциею tutti является изложение основной темы, в то время как роль ансамблевых эпизодов сводится к насыщению фактуры виртуозным элементом.
Мета роботи. У статті вивчаються принципи оркестрового письма в інструментальних творах Й. Г. Пізенделя (1687 – 1755) у контексті жанрової еволюції німецької оркестрової музики першої половини і середини ХVІІІ століття. Матеріал для аналізу – Сoncertо grossо № 2 G-dur. Методологія дослідження полягає в комплексному підході до вивчення вказаних явищ і ґрунтується на застосуванні аналітичного та компаративного методів. Наукова новизна. Протягом першої половини і середини ХVІІІ століття в німецькій інструментальній музиці відбувається інтенсивний розвиток сольного виконавства і зростає роль індивідуальної майстерності музикантів, триває формування нових жанрів, у яких можна показати виконавські можливості. Одним з них став жанр інструментального концерту, у якому через тріаду «сoncertо grossо – сольний інструментальний концерт – концертна симфонія» чітко відобразилася поетапність переходу від барокового до ранньокласицичного стилю. Аналізований твір Й. Г. Пізенделя, як і вся спадщина митця у цілому, уособлює початковий етап цих процесів. Висновки. Concerto grosso G-dur № 2 написаний у типовій концертній формі, з багаторазовим чергуванням ритурнелю, який виконується усіма інструментами капели, та музичних побудов, що виконуються окремою групою інструменталістів – т. зв. тріо. Композитор намагається слідувати традиції і старанно вибудовує типову композицію, з багаторазовим проведенням блискучого ритурнелю в різних тональностях та епізодами сольно-ансамблевого типу, які фактурно контрастують повнозвучному туттійному викладу. Склад голосів у tutti: 2 скрипки, альт, бас (віолончель і клавесин), 2 флейти, 2 гобої, фагот, 2 валторни. У тріо беруть участь дві флейти, два гобої і фагот як солісти, а також інструменти групи basso continuo. Флейти і гобої солюють почергово, однак доволі часто об’єднуються у сумісному звучанні, внаслідок чого тріо перетворюється на квінтет за участю віртуозно трактованих дерев’яних духових інструментів. Головною функцією tutti є виклад основної теми, тоді як роль ансамблів зводиться до насичення фактури віртуозним елементом.
Databáze: OpenAIRE
Externí odkaz: