Інтеграційний потенціал історичної пам’яті в контексті формування консолідаційної моделі національної ідентичності
| Jazyk: | ukrajinština |
|---|---|
| Rok vydání: | 2020 |
| Předmět: | |
| Zdroj: | National Technical University of Ukraine Journal. Political science. Sociology. Law; No. 2(46) (2020); 34-39 Вісник НТУУ "КПІ" Політологія. Соціологія. Право; № 2(46) (2020); 34-39 |
| ISSN: | 2308-5053 |
| DOI: | 10.20535/2308-5053.2020.2(46). |
| Popis: | The article is devoted to the formation of national identity through the prism of the integrating potential of historical memory. The concept of “historical memory” and its types are defined. Among the latter: direct, scientific, mythological and permanent. Emphasis is placed on the fact that scientific historical memory has a significant impact on the mass consciousness of citizens. However, in order to integrate society, scientists must adopt an “averaged” model. The close connection between historical memory and national identity is recognized. The position of special significance of historical memory for the Ukrainian community, which has long been formed as “cultural” and not “state”, is defended. Emphasis is placed on the fact that in order for historical memory to perform an integrative function in the formation of national identity, it is necessary that the culture of meaning-making ethnos (Ukrainian) did not absorb the culture of other ethnic groups, but became a consolidating nucleus that preserves internal unity. Among the historical factors that play an important role in the formation of national identity are “memory of the place” or “place of memory”, general historical tragedies and victories, the pantheon of national heroes and more. It is argued that the current state of historical memory in Ukraine can be described as a crisis in which different versions coexist and sometimes contradict, which may indicate that historical memory in certain circumstances may perform a disintegrating function. Civil society is the main entity that can overcome this fragmentation. Because only civil society is able to form a serious social demand that will reflect its essential national needs. It is noted that if the formation of a consolidating model of national identity is assigned exclusively to the state, then we remain in statist and post-authoritarian rhetoric. It is argued that the process of forming a national identity through the prism of historical memory should at least be counterintuitive: between the state and civil society. Стаття присвячена формуванню національної ідентичності крізь призму інтегруючого потенціалу історичної пам’яті. Визначається поняття «історична пам’ять» і її типи. Серед останніх – безпосередня, наукова, міфологічна та постійна. Акцентується увага на тому, що наукова історична пам’ять має вагомий вплив на масову свідомість громадян. Однак задля інтеграції суспільства науковці вимушені прийняти «усереднену» її модель. Визнається тісний зв’язок історичної пам’яті й національної ідентичності. Відстоюється позиція особливого значення історичної пам’яті для української спільноти, яка довгий час формувалася як «культурна», а не «державна». Акцентується увага на тому, що задля виконання історичною пам’яттю інтегрувальної функції при формуванні національної ідентичності необхідно, що культура смислоутворюювального етносу (українського) не поглинала культури інших етносів, а стала консолідуючим ядром, яке зберігає внутрішню єдність нації. Серед історичних чинників, які відграють важливу роль у формуванні національної ідентичності, визначаються «пам’яті місця» чи «місця пам’яті», загальні історичні трагедії та перемоги, пантеон національних героїв тощо. Стверджується, що сучасний стан історичної пам’яті в Україні можна охарактеризувати як кризовий, при якому співіснують, а інколи вступають у суперечність різні її версії, що може свідчити про те, що історична пам’ять у певних обставинах може виконувати й дезінтегрувальну функцію. Основним суб’єктом, який може подолати зазначену фрагментованість, визначається громадянське суспільство, оскільки лише громадянське суспільство здатне сформувати серйозний соціальний запит, який буде відбивати його сутнісні національні потреби. Зауважується, що якщо формування консолідаційної моделі національної ідентичності закріплюється виключно за державою, то ми залишаємося в етатистській і поставторитарній риториці. Стверджується, що процес формування національної ідентичності крізь призму історичної пам’яті принаймні повинен бути зустрічним: між державою та громадянським суспільством. |
| Databáze: | OpenAIRE |
| Externí odkaz: |
|