ФОРМУВАННЯ ТРАДИЦІЙ В УКРАЇНСЬКОМУ ПРОФЕСІЙНОМУ ТЕАТРІ (КРІЗЬ ПРИЗМУ ДІЯЛЬНОСТІ ВИЗНАЧНИХ ТЕАТРАЛЬНИХ МИТЦІВ)

Jazyk: angličtina
Rok vydání: 2020
Předmět:
Zdroj: Культура і мистецтво у сучасному світі; № 21 (2020); 210-219
CULTURE AND ARTS IN THE MODERN WORLD; No. 21 (2020); 210-219
Культура и искусство в современном мире; № 21 (2020); 210-219
ISSN: 2410-1915
2616-423X
Popis: The purpose of the article is to analyse the continuity of traditions in the Ukrainian drama theatre, its signs in the work of outstanding theatre artists and the study of artistic phenomena that reflect the national heritage of theatre culture in Ukraine. With this objective in view, and to justify the need for a combination of skill, innovation and tradition for updating the culture of society, we have used methods of analysis and synthesis, an interdisciplinary approach and the principle of historicism. The scientific novelty lies in the fact that the development of the national Theatre is analysed taking into account cultural traditions, their influence on the work of leading theatre figures, and the main principles and traditions of the performing arts. Conclusions. We have found out that Ukrainian artists, despite the Imperial pressure, in the 80-90s of the 19th century got an opportunity to stage performances in the Ukrainian language, although with certain restrictions, and subsequently organise the Coryphee Theatre. Since that period the national tradition had been developed in professional Theatre. We can state that for the support of Maria Zankovetska and the activities of Hnat Khotkevych, the Hutsul theatre of folk art and a combination of cultural traditions with the theatrical art of that time was founded. It is shown that the success of creative searches and experiments of stage figures of the 1920–1930s, which is evident in the activities of Les Kurbas and Hnat Yura and defined as a new chapter in the development of the Ukrainian drama theatre that took place as a result of the synthesis of the tradition of Coryphee Theatre stage school with innovative methods and acting skills. In the future, Serhii Danchenko was able to take the national theatre art to a new level. Particular attention should be paid to Bohdan Stupka’s experimental search. He founded a Theatre in the Foyer, and later a Chamber stage at the Ivan Franko National Academic Drama Theatre, which created new hottest features for communication with the audience, helped to reach the potential of the so-called “small stage”. The plot and sense-creative series tend more towards poetic utterance. It is proved that only a combination of skill, innovation and tradition can provide a high-quality result for performances are filled with deep meaning, awaken thought, emotionally unite the audience, vibrant and exciting to watch. Introduction of new elements gives an impetus to the development of Ukrainian theatre and updates the culture of society.
Целью статьи является анализ преемственности традиций в украинском драматическом театре, ее проявления в творчестве выдающихся деятелей театра и изучения художественных явлений, отражающих национальное наследие театральной культуры Украины. С этой целью и для обоснования необходимости сочетания мастерства, новаторства и традиций для обновления культуры общества были использованы методы анализа и синтеза, междисциплинарный подход и принцип историзма. Научная новизна заключается в том, что развитие национального театра прослежено с точки зрения культурных традиций, исследовано их влияние на творчество ведущих театральных деятелей и выявлены основные принципы и традиции исполнительского искусства. Выводы. Выяснено, что украинским мастерам, несмотря на имперское давление, удалось в 80–90-х годах XIX в. добиться возможности ставить спектакли на украинском языке, хотя и с определенными ограничениями, а затем организовать «театр корифеев». И именно с этого периода начинает формироваться национальная традиция в профессиональном театре. Определено, что благодаря поддержке Марии Заньковецкой и деятельности Игната Хоткевича был основан Гуцульский театр, в основу которого положено народное творчество и сочетание культурных традиций с театральным искусством того времени. Показано, что успех творческих поисков и экспериментов театральных деятелей 1920–1930-х годов, который ярко прослеживается в деятельности Леся Курбаса и Гната Юры и определяется как новый этап развития украинского драматического театра, произошел вследствие синтеза традиции сценической школы «театра корифеев» с новаторскими методиками и техниками исполнительского мастерства. В дальнейшем Сергею Данченко удалось вывести национальное театральное искусство на новый уровень. Особого внимания заслуживает экспериментальный поиск Богдана Ступки – открытие Театра в фойе, а позже Камерной сцены в Национальном академическом драматическом театре имени Ивана Франко, что создало новые современные возможности коммуникации со зрителем, способствовало раскрытию потенциала так называемой «малой сцены». Сюжетный и смыслово-творческий ряд более всего тяготеет к поэтическому высказыванию. Доказано, что только сочетание мастерства, новаторства и традиций способно дать качественный результат – спектакли наполнены глубоким содержанием, пробуждают мысль, эмоционально объединяют зрителей, насыщенны и интересны для просмотра. Появление же новых элементов дает толчок развитию украинского театра и обновляет культуру общества.
Метою статті є аналіз спадкоємності традицій в українському драматичному театрі, її прояву у творчості видатних діячів театру та вивчення мистецьких явищ, що віддзеркалюють національну спадщину театральної культури України. З цією метою та для обґрунтування необхідності поєднання майстерності, новаторства і традицій для оновлення культури суспільства було використано методи аналізу та синтезу, міждисциплінарний підхід та принцип історизму. Наукова новизна полягає в тому, що розвиток національного театру проаналізовано з огляду культурних традицій, досліджено їх вплив на творчість провідних театральних діячів та виявлено основні принципи та традиції виконавського мистецтва. Висновки. З’ясовано, що українським митцям, незважаючи на імперський тиск, вдалося у 80–90-х роках ХІХ ст. добитися можливості ставити вистави українською мовою, хоча й із певними обмеженнями, а згодом організувати «театр корифеїв». І саме від цього періоду починає формуватися національна традиція у професійному театрі. Визначено, що завдяки підтримці Марії Заньковецької та діяльності Гната Хоткевича був заснований Гуцульський театр, в основу якого покладено народну творчість та поєднання культурних традицій із театральним мистецтвом того часу. Показано, що успіх творчих пошуків та експериментів театральних діячів 1920–1930-х років, який яскраво простежується у діяльності Леся Курбаса і Гната Юри та визначається як новий етап розвитку українського драматичного театру, відбувся внаслідок синтезу традиції сценічної школи «театру корифеїв» із новаторськими методиками і техніками виконавської майстерності. У подальшому Сергію Данченку вдалося вивести національне театральне мистецтво на новий рівень. На особливу увагу заслуговує експериментальний пошук Богдана Ступки – відкриття Театру у фойє, а згодом Камерної сцени в Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка, що створило нові сучасні можливості комунікації з глядачем, сприяло розкриттю потенціалу так званої «малої сцени». Сюжетний та сенсово-творчий ряд якнайбільше тяжіє до поетичного вислову. Доведено, що тільки поєднання майстерності, новаторства і традицій може дати якісний результат – вистави наповнені глибоким змістом, пробуджують думку, емоційно об’єднують глядачів, насичені і цікаві для перегляду. Поява ж нових елементів дає поштовх розвитку українського театру та оновлює культуру суспільства.
Databáze: OpenAIRE
Externí odkaz: