| Popis: |
Стаття присвячена аналізу потреби оновлення парадигми правового регулювання вживання наркотиків у контексті появи новітніх глобальних викликів та прав людини нового покоління. Проаналізовано міжнародну базу у сфері протидії обігу наркотиків, зокрема Єдину конвенцію про наркотичні засоби 1961 року, Конвенцію про психотропні речовини та Конвенцію Організації Об’єднаних Націй про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин. Вказано, що на сьогодні багато науковців та представників міжнародних громадських організацій заперечують суворий кримінально-репресивний підхід. Вони доводять, що міжнародні договори щодо контролю над наркотиками безпосередньо сприяють цьому середовищу ризику та порушень прав людини, також ціла група науковців доводять факти про неефективність сучасних заходів правового регулювання боротьби з поширенням наркотиків та неефективність міжнародних інституційних заходів. Вказано, що інститут міжнародної протидії поширенню наркотичних та психотропних засобів на міжнародному рівні діє практично півстоліття, та включає в собі як нормативні, так й інституційні засоби протидії. Отож відбувається оновлення методологічних підходів до проблем правового регулювання вживання наркотиків. На сьогодні існують дві проблеми, які в міжнародному законодавстві не мають чіткої відповіді: взаємодія заборона на вживання наркотиків, прекурсорів та психотропних речовин з абсолютним правом на здоров’я людини, правом на людську гідність в аспекті полегшення болю страждаючим особам (право на вживання наркотиків у медичних цілях); можливість легалізації вживання наркотичних засобів в особистих цілях. Вирішення вказаних питань сьогодні віддане на розгляд національної політики окремої держави. Така позиція не є ефективною, хоча б із того погляду, що масова індустрія обігу наркотиків має між кордонний характер. Належні міжнародні еталони завжди провокували появу не тільки уніфікованого, але й ефективного національного законодавства, яке перевірено позитивним досвідом прогресивних держав. The article is devoted to analyzing the need to update the paradigm of legal regulation of drug use in the context of emerging global challenges and new generation human rights. The international framework for combating drug trafficking, in particular the 1961 Single Convention on Narcotic Drugs, the Convention on Psychotropic Substances, and the United Nations Convention against Narcotic Drugs and Psychotropic Substances, has been analyzed. It is pointed out that today many scholars and representatives of international NGOs deny a harsh criminal-repressive approach. They argue that international drug control treaties directly contribute to this risk environment and human rights abuses, as well as a whole group of scholars argue about the ineffectiveness of current anti-drug enforcement measures and the ineffectiveness of international institutional measures. It is stated that the Institute for International Counteraction to the Proliferation of Narcotic Drugs and Psychotropic Drugs at the International Level has been active for almost half a century, and includes both regulatory and institutional counteraction. Therefore, methodological approaches to the problems of legal regulation of drug use are being updated. Today, there are two problems that have no clear answer in international law: the interaction of the prohibition on drug use, precursors and psychotropic substances with the absolute right to human health, the right to human dignity in terms of pain relief for suffering persons (the right to use drugs in medical purposes); the possibility of legalizing drug use for personal purposes. The resolution of these issues has now been submitted to the consideration of the national policy of the individual state. This position is not effective, at least in view of the fact that the mass drug trafficking industry is cross-border. Good international standards have always provoked the emergence of not only unified, but also effective, national legislation, which has been tested by the positive experience of progressive states. Статья посвящена анализу потребности обновления парадигмы правового регулирования употребления наркотиков в контексте появления новых глобальных вызовов и прав человека нового поколения. Проанализированы международную базу в сфере противодействия обороту наркотиков, в частности Единую конвенция о наркотических средствах 1961 года, Конвенцию о психотропных веществах и Конвенцию Организации Объединенных Наций о борьбе против незаконного оборота наркотических средств и психотропных веществ. Указано, что сегодня многие ученые и представители международных общественных организаций отрицают строгий уголовно-репрессивный подход. Они доказывают, что международные договоры по контролю над наркотиками непосредственно способствуют этой среде риска и нарушений прав человека, также целая группа ученых доказывают факты о неэффективности современных мер правового регулирования борьбы с распространением наркотиков и неэффективность международных институциональных мероприятий. Указано, что институт международного противодействия распространению наркотических и психотропных средств на международном уровне действует практически полвека, и включает в себя как нормативные, так и институциональные средства противодействия. Так происходит обновление методологических подходов к проблемам правового регулирования употребления наркотиков. На сегодня существуют две проблемы, которые в международном законодательстве не имеют четкого ответа: взаимодействие запрет на употребление наркотиков, прекурсоров и психотропных веществ с абсолютным правом на здоровье человека, правом на человеческое достоинство в аспекте облегчения боли страдающим лицам (право на употребление наркотиков в медицинских целях); возможность легализации употребления наркотических средств в личных целях. Решение указанных вопросов на сегодня отдано на рассмотрение национальной политики отдельного государства. Такая позиция не является эффективной, хотя бы с той точки зрения, что массовая индустрия оборота наркотиков имеет межграничный характер. Надлежащие международные стандарты всегда провоцировали появление не только унифицированного, но и эффективного национального законодательства, проверено положительным опытом прогрессивных государств. |
