| Popis: |
У статті досліджуються основні напрямки пам’яткоохоронної діяльності та тенденції, що були визначальними в галузі охорони історико-культурного надбання на Чернігівщині у 1919–1930-ті рр. Метою дослідження є визначення основних напрямків пам’яткоохоронної діяльності на Чернігівщині протягом 1919–1930-х рр. та їх співвіднесення із загальнореспубліканськими тенденціями охорони спадщини минулих епох. Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети використано проблемно-хронологічний, історико-порівняльний та історико-генетичний методи. Методологічною основою дослідження є полідисциплінарний підхід. Для вивчення «історичної політики» радянської влади застосовано культурологічний підхід. Наукова новизна статті полягає в тому, що досліджені в ній матеріали дозволяють краще визначити особливості охорони історико-культурного надбання Чернігівщини на тлі загальнореспубліканських процесів у 1919–1930-ті рр. Запропоновано періодизацію пам’яткоохоронної діяльності на Чернігівщині у зазначений період. Висновки. Було з’ясовано, що діяльність створених у 1919 р. перших пам’яткоохоронних інституцій радянської України на Чернігівщині була обмеженою через брак людських та матеріальних ресурсів. У 1920-ті рр. відбулися істотні зміни у функціонуванні профільних структур, що сприяли дослідженню значної кількості цінних об’єктів спадщини минулих епох на Чернігівщині. Наприкінці 1920-х рр. були утворені два історико-культурних заповідника (у Чернігові та Новгороді-Сіверському), що позитивно позначилося на збереженні тамтешнього архітектурно-містобудівного надбання. У період із кінця 1920-х – до кінця 1930-х рр. значна кількість пам’яток була пошкоджена або втрачена через посилення антирелігійної боротьби або з утилітарних причин. З’ясовано, що пам’яткоохоронці Чернігівщини намагалися чинити опір беззаконню, однак загалом ці спроби виявилися марними. The article researches the main directions of monument protection activities and trends that were dominant in the field of protection of historical and cultural heritage in Chernihiv region in the 1919–1930s. The purpose of the article is to identify the main trends of the monument-protection activities in the Chernihiv region during the period from 1919 to 1930s and their correlation with the all-Ukrainian tendencies of the preservation of heritage of previous ages. Research methods. To achieve this purpose, the problemchronological, historical-comparative and historical-genetic methods were used. The methodological basis of the article is consisted in the multidisciplinary approach. A culturological approach was used to study «The Historical Policy». The scientific novelty of the article lies in the possibility to better determine the features of the protection of historical and cultural heritage of the Chernihiv region in 1919–1930s in the all-Ukrainian context. The periodization of monument-protection activities in the Chernihiv region during this period is proposed. Conclusions. It has been found that activities of the first monument-protection institutions of the Soviet Ukraine in the Chernihiv region, established in 1919, were limited due to lack of human and material resources. In the 1920s, there were significant changes in the functioning of specialized structures that contributed to the study of a significant number of valuable heritage sites of past ages in the Chernihiv region. Two historic-cultural preserve (sanctuary) were founded in this region in the late 1920s (in Chernihiv and Novgorod-Siverskyi), which had a positive impact on the preservation of the local architectural and urban heritage. In the period from the late 1920s to the late 1930s, a significant number of monuments were damaged or lost due to the intensification of anti-religious struggle or for utilitarian reasons. It has been found that the monument protectors of the Chernihiv region tried to resist lawlessness, but in general these attempts were in vain. |
