Гендерна самоідентифікація і внутрішньосімейні відносини дітей з порушенням розвитку статі

Autor: O. I. Hamidova, O. V. Anoprienko, Nataliya Zelinska, Evgenia Globa, I. Yu. Shevchenko
Rok vydání: 2019
Předmět:
Zdroj: Ukrainian Journal of Pediatric Endocrinology; № 1 (2019); 25-32
Украинский журнал детской эндокринологии; № 1 (2019); 25-32
Український журнал дитячої ендокринології; № 1 (2019); 25-32
ISSN: 2523-4277
2304-005X
DOI: 10.30978/ujpe2019-1-25
Popis: The birth of a child with disorders of sex development (DSD) requires a long term surveillance and treatment strategy conducted by a multidisciplinary group of professional physicians, with a mandatory understanding of the psychosocial problems of the child and parents.Materials and methods. For the period from 2014 to 2018, a diagnosis of gender identity was conducted in 20 children and adolescents with DSD aged from 1.5 to 17 years. For the definition of gender identity, the methodology of "Homunculus", gender socialization — the method of spontaneous drawing of Wartegg, internal family relations — the method "My family", the method of structured interviews were used. The assessment of intra-family relations was conducted in comparison with the control group, which consisted of 28 families in which healthy children were raised. A molecular cytogenetic study was conducted for all patients with DSD before psychological evaluation.Results and discussion. Among the examined children, chromosomal DSD was diagnosed in 6 (35.29 %), 46,XY DSD — in 13 (65.0 %) and 46,XX DSD — in 1 (5.0 %) patients. Diagnosis of DSD was established for children of different ages ­ from birth to 16 years, on average, 7,26 [1,50; 13,00] years. In 60,0 % of children over the age of 7 years, signs of disorders of gender identity were detected, significantly more in children aged 7—12 (p < 0.05). Disordersof gender identity developed significantly more often in children who were registered in the female civil society — at 57.14 %. In the group of children with 46, XY DSD, signs of gender identity impairment were observed at 69.23 %, which is significantly more frequent than in patients with chromosomal DSD — in 50.0 % of cases (p < 0.05). In 25.0 % of families, children have often been criticized, and parents are negatively assessed, which impaired the formation of a child’s gender identity. 54.25 % of families with a child having DSD did not seek to give birth to subsequent children because of fear of genetic disorders in them. The frequency of divorces in the families of children with DSD increases with the age of children and the largest (30.0 %) in the group of patients olderthan 12 years (p < 0.05), which is significantly more in comparison with the control group (p < 0.05). Violations of intra-family relations in families of children with DSD are significantly more frequent than in the control group families (p < 0.05).Conclusions. The psychological support of children with DSD and their families is an important component of comprehensive medical and social rehabilitation.
Рождение ребенка с нарушением развития пола (НРП) требует долгосрочной стратегии наблюдения и лечения, которая проводится мультидисциплинарной группой врачей-профессионалов, с обязательным пониманием психосоциальных проблем ребенка и его родителей. Материалы и методы. За период 2014—2018 гг. проведена диагностика гендерной самоидентификации у 20 детей и подростков с НРП в возрасте от 1,5 до 17 лет. Для определения гендерной самоидентификации использовалась методика «Гомункулюс», гендерной социализации — методика самопроизвольного рисунка Вартегга, внутрисемейных отношений — методика «Моя семья», методика структурированного интервью. Оценка внутрисемейных отношений была проведена по сравнению с группой контроля, состоявшей из 28 семей, в которых воспитывались здоровые дети. Всем пациентам с НРП до момента психологической оценки было проведено молекулярно-цитогенетическое обследование. Результаты и обсуждение. Среди обследованных детей хромосомное НРП диагностировано у 6 (30,0 %), 46,XY НРП — у 13 (65,0 %) и 46,XX НРП — 1 (5,0 %) пациента. Диагноз НРП устанавливали детям в разном возрасте — от рождения до 16 лет, в среднем в 7,26 [1,50; 13,00] года. У 60,0 % детей старше 7 лет выявлены признаки нарушений гендерной самоидентификации, достоверно выше у детей 7—12 лет (р < 0,05). Нарушение гендерной самоидентификации развиваются достоверно чаще у детей, которые были зарегистрированы в женском гражданском поле, — у 57,14 %. В группе детей с 46,XY НРП-признаки нарушений гендерной самоидентификации наблюдались в 69,23% случаев, что достоверно чаще, чем у больных с хромосомным НРП, — в 50,0 % (р < 0,05). В 25,0 % семей дети часто подвергались критике, негативной оценке со стороны родителей, что ухудшает формирование гендерной самоидентификации ребенка. 54,25% семей, имеющих ребенка с НРП, не стремились рожать следующих детей из-за опасений возможных генетических нарушений у них. Частота случаев разводов в семьях детей с НРП возрастает с возрастом детей и наибольшая (30,0 %) — в группе больных старше 12 лет (р < 0,05), достоверно чаще по сравнению с группой контроля (р < 0,05). Нарушения внутрисемейных отношений в семьях детей с НРП встречаются достоверно чаще, чем в семьях группы контроля (р < 0,05). Выводы. Психологическое сопровождение детей с НРП и их семей является важной составляющей комплексной медицинской и социальной реабилитации.
Народження дитини з порушенням розвитку статі (ПРС) потребує довгострокової стратегії спостереження та лікування, що проводиться мультидисциплінарною групою лікарів-професіоналів, з обов’язковим розумінням психосоціальних проблем дитини та ії батьків.Матеріали та методи. За період 2014—2018 рр. проведено діагностику гендерної самоідентифікації у 20 дітей та підлітків із ПРС віком від 1,5 до 17 років. Для визначення гендерної самоідентифікації використовувалась методика «Гомункулюс», гендерної соціалізації — методика мимовільного малюнка Вартегга, внутрішньосімейних відносин — методика «Моя сім’я», методика структурованого інтерв’ю. Оцінка внутрішньосімейних відносин була проведена в порівнянні з групою контролю, яка складалась із 28 сімей, в яких виховувались здорові діти. Всім пацієнтам із ПРС до моменту психологічної оцінки було проведено молекулярно-цитогенетичне дослідження.Результати та обговорення. Серед обстежених дітей хромосомне ПРС діагностовано у 6 (30,0 %), 46,XY ПРС — у 13 (65,0 %) та 46,XX ПРС — у 1 (5,0 %) пацієнта. Діагноз ПРС встановлювали дітям у різному віці — від народження і до 16 років, у середньому в 7,26 [1,50; 13,00] року. У 60,0 % дітей старше 7 років виявлено ознаки порушень гендерної само­­ідентифікації, достовірно вище у дітей віком 7—12 років (р < 0,05). Порушення гендерної самоідентифікації розвиваються достовірно частіше у дітей, які були зареєстровані в жіночій громадянській статі, — у 57,14 %. У групі дітей із 46,XY ПРС- ознаки порушень гендерної самоідентифікації спостерігались у 69,23 %, що достовірно частіше, ніж у хворих із хромосомним ПРС, — у 50,0 % випадків (р < 0,05). У 25,0 % сімей діти часто зазнавали критики, негативної оцінки з боку батьків, що погіршує формування гендерної самоідентифікації дитини. 54,25 % сімей, що мають дитину з ПРС, не прагнули народ­жувати наступних дітей через побоювання щодо ймовірних генетичних порушень у них. Частота випадків розлучень у сім’ях дітей із ПРС зростає з віком дітей і найбільша (30,0 %) — у групі хворих після 12 років (р < 0,05), що достовірно частіше порівняно з групою контролю (р < 0,05). Порушення внутрішньосімейних відносин у сім’ях дітей із ПРС зустрічаються достовірно частіше, ніж у сім’ях групи контролю (р < 0,05). Висновки. Психологічний супровід дітей із ПРС та їхніх сімей є важливою складовою комплексної медичної та соціальної реабілітації.
Databáze: OpenAIRE
Externí odkaz: