| Popis: |
Метою дослідження є визначення складників політичного впливу про- фесійних спілок на стан дисципліни праці, а також виявлення латентного потенціалу масової організації у створенні сприятливих умов її формування. З огляду на зазначе- не, дослідження здійснюється в параметрах політичної історії. Його методологічною основою є загальноісторичні принципи досліджень, конкретизовані елементами тео- рії соціально-трудових відносин, які охоплюють систему зв’язків трьох його основних суб’єктів: робочої сили, власника засобів виробництва та держави. Наукова новизна полягає в тому, що вперше в українській історіографії розкривається механізм реалі- зації політичних завдань діяльності наймасовішої організації трудящих, спрямованих на підвищення рівня трудової дисципліни серед робітничого загалу. Робочою гіпоте- зою наукового пошуку є теза про те, що сам факт силового запровадження державної форми власності на засоби виробництва не може бути гарантією дотримання належ- ного рівня дисципліни праці. Останнє, відповідно до настанов нової влади, вимагало утримання розгалуженої мережі профспілкової бюрократії, яка комплексом економіч- них та позаекономічних засобів, власне, й забезпечувала дисципліну, хоча б наближену до необхідного рівня. Висновки. Проведений аналіз дозволив зробити декілька прикін- цевих висновків. По-перше, в період, що досліджується, була зроблена спроба змістити центр тяжіння в регулюванні дисципліни праці з жорстких державних форм на більш ліберальні, засновані на громадських засадах. По-друге, в постсталінський період масо- ва громадська організація залишила вмонтованою в систему соціального страхуван- ня формулу безперервного стажу, що дозволяло створити латентні, однак ефективні позаекономічні важелі впливу на формування дисципліни. По-третє, професійні спілки в епоху «відлиги» легко перехопили партійну ідею лібералізації спілкової роботи, зали- шивши при цьому незмінною свою політичну сутність, яка наочно засвідчує проблема трудової дисципліни в середині 50-х – 60-х рр. минулого століття. |
