| Popis: |
Робота присвячена вивченню системи саморозвитку як складової управлінської кар’єри менеджерів освіти на прикладі Державного закладу «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д.Ушинського». Показано підвищення вимог до менеджерських кадрів у зв’язку з такими рисами сучасного управління як нестабільність, непередбачуваність, непрогнозованість та збільшення складності в освітній галузі через постійне та різнорівневе реформування. Зазначено, що саморозвиток на сьогодні, повинен стати повсякденною практикою та складовою управлінської кар’єри менеджера освіти. Досліджено наукові підходи щодо виявлення сутності базових понять саморозвитку менеджера освіти, що визначається як свідома самопізнавальна та самопроєктувальна діяльність, спрямована на вдосконалення своєї особистості, відповідно до вимог професії в освітньому середовищі закладу освіти, та самореалізація себе як особистості в тій соціальній сфері діяльності, яка визначає професію. Зазначено, що саморозвиток менеджера освіти − це свідома діяльність, спрямована на удосконалення своєї особистості відповідно до вимог професії, а, отже, зорієнтована на підвищення якості управлінської діяльності. Проаналізовано основні характеристики концептуальних складових саморозвитку менеджера освіти, серед яких: самовиховання, самопізнання, самоосвіта, самовизначення та самореалізація. Всі вони є взаємозумовленими і завжди проявляються у взаємодії як комплекс рушійних сил розвитку особистості. Впливаючи на одну з них – ми можемо поглиблювати результати і в інших, проте найвищою формою їх взаємовпливу є самореалізація. Результати емпіричного дослідження дозволили дійти висновку, що існуючий в Університеті комплекс організаційно-педагогічних умов праці має як позитивні, так і негативні впливи на саморозвиток кадрового складу, зокрема менеджерів освіти. До ресурсів можемо віднести потужний кадровий потенціал, що має значні наукові, професійні надбання та глибокий практичний досвід, розуміння значущості саморозвитку в професійній діяльності та готовність до змін, ініціативність співробітників. До питань, що викликають найбільше занепокоєння, можна віднести питання матеріально-технічного забезпечення, створення умов щодо саморозвитку, покращення взаємодії та підвищення кваліфікації, що вказує на зону розвитку Університету. |
