Результати дослідження стресових реакцій у хворих із поєднаною травмою середньої зони обличчя після застосування комплексної післяопераційної реабілітації
Autor: | Kh. R. Pohranychna, M. R. Nazarevych, Yu. M. Melnychuk, R. Z. Ohonovskyi, Ya. M. Ilnytskyi |
---|---|
Rok vydání: | 2020 |
Předmět: | |
Zdroj: | Clinical Dentistry. :43-51 |
ISSN: | 2415-3036 2311-9624 |
DOI: | 10.11603/2311-9624.2020.2.11399 |
Popis: | Резюме. Ушкодження кісток середньої зони обличчя за частотою займають 2-ге місце серед переломів щелепно-лицевої ділянки (ЩЛД). У всіх випадках такі травми супроводжуються множинними, часто багатофрагментарними переломами вилично-орбітального комплексу. Частим ускладненням черепно-мозкової травми (ЧМТ) є порушення чи недостатність функції гіпоталамо-гіпофізарної системи, що не тільки ускладнює перебіг хвороби, але й гальмує процес одужання хворих, і в низці випадків потребує корекції. Частота порушення функції гіпоталамо-гіпофізарної системи унаслідок ЧМТ коливається від 15 до 68 %. Останнім часом значну увагу науковців звернено на застосування транскраніальної електротерапії. Встановлено, що за її допомогою вдається активувати опіоїдні структури головного мозку та структури гіпоталамо-гіпофізарної ділянки. Мета дослідження – вивчити ефективність транскраніальної електростимуляції на регуляцію функції гіпоталамо-гіпофізарної системи при реабілітації хворих із травматичними ушкодженнями кісток вилично-орбітального комплексу. Матеріали і методи. У клінічні спостереження було задіяно 47 хворих, які перебували на лікуванні у Львівській міській комунальній клінічній лікарні швидкої медичної допомоги за період із 2014 до 2018 року. В цих пацієнтів було діагностовано легку черепно-мозковаю травма та тяжку травму щелепно-лицевої ділянки. Хворих, залежно від методів лікування на етапі післяопераційної реабілітації, поділили на контрольну (22 пацієнти) й основну групи (25 пацієнтів). Хворим контрольної групи застосовували традиційні способи консервативного лікування, а хворим основної групи комплекс лікувальних заходів доповнювали курсом транскраніальної електротерапії. Визначення типу загальної неспецифічної адаптаційної реакції проводили за індексом адаптації Л. Х. Гаркаві. У периферійній венозній крові досліджували біохімічні маркери стресу – адренокортикотропний гормон (АКТГ), кортизол та антистресової системи – β-ендорфіни. Результати досліджень та їх обговорення. Вміст β-ендорфінів був вищий за показники норми на 7-му добу в контрольній (12,73±1,6) пг/мл та основній групах (15,4±1,8) пг/мл. На 14-ту добу зростання β-ендорфінів припинялося в обох клінічних групах. Отримані дані яскраво свідчать про позитивний терапевтичний ефект динамічної електронейростимуляції на стреслімітуючу ендогенну опіатну систему. У хворих із легкою ЧМТ та тяжкою травмою вилично-орбітального комплексу вміст АКТГ (35,67±3,42) пг/мл та кортизолу (309,9±12,3) нмол/л на 14-ту добу був значно менший в основній групі, ніж у контрольній (АКТГ – (44,62±4,37) пг/мл; кортизол – (364,4±16,3) нмол/л). Такі результати можна пояснити тяжкістю отриманих травм, які викликали порушення в роботі гіпоталамо-гіпофізарної системи. При оцінці індексу стресорності виявлено, що на 7-му добу після проведення операційного втручання показники були меншими за 0,3 ум. од. Це вказує на те, що у більшості хворих із поєднаною травмою розвивається стрес-реакція на отриману травму. Результати обстеження на 14-ту добу показали, що стресові реакції зупинялися та переходили в реакцію тренування в обох клінічних групах з дещо вищими показниками в основній групі (контрольна група – (0,41±0,05) ум. од.; основна група – (0,44±0,040) ум.од. Висновки. Застосування транскраніальної електростимуляції сприяло нормалізації тонусу механізмів антистресового захисту, стимулювало ендодорфінні структури головного мозку, забезпечувало урегулювання викиду стресреалізуючих гормонів у кров та сприяло зниженню рівня стресу та тривожних проявів у пацієнтів у післяопераційному періоді. |
Databáze: | OpenAIRE |
Externí odkaz: |