| Popis: |
Стаття присвячена висвітленню становища та окресленню напрямків вирішення проблеми виявлення фактів сексуального насильства в умовах воєнного стану в Україні. Акцентовано увагу, що вказані явища в Україні набули суттєвих масштабів, виявлення й подолання яких викликало труднощі державного рівня. Кожного дня збройної агресії РФ проти України жертвами сексуального насильства стають дедалі більше осіб, у першу чергу ті, які перебувають на окупованих територіях, де не можуть бути гарантовані Конституцією України права людей, з одного боку, та відновлені порушені права постраждалих, з іншого. Наголошено на суттєвій невідповідності між кількістю фактів сексуального насильства й готовими до висвітлення їх обставин осіб. Аргументами цього твердження слугує перелік таких чинників: жертви, свідки подій а) не в змозі повідомити, оскільки перебувають на окупованій території, примусово вивезені за межі держави, травмовані (психічно, фізично), знищені; б) залякані та бояться за життя й здоров’я власне, близьких; в) не вірять у судову перспективу, дієвість правоохоронних органів, особливо в умовах військового стану; не бажають розголосу, осуду з боку близьких, сторонніх осіб і т. ін. Зауважено, що психологічний контакт із жертвами зґвалтувань характеризується складністю, викликаною зокрема й страхом та недовірою нікому. Водночас зайнята свідками лінія поведінки може бути обумовлена синдромом Дженовезе. Наголошено, що без вжиття заходів із забезпечення постраждалих та/або свідків необхідною підтримкою шанс на отримання інформації про насильство сексуального характеру зводитиметься до мінімуму. Тому проведення розслідування досліджуваної категорії кримінальних правопорушень в умовах воєнного стану стає можливим після повернення втраченого відчуття особистості, контролю своїх можливостей, зокрема й тіла, безпеки тощо. У висновках наголошено, що умовою отримання потрібної й достатньої інформації про факт насильства сексуального характеру визначається необхідність застосування заходів із забезпечення потерпілих та/або свідків належною психологічною, медичною, медикаментозною та ін. допомогою. Це гарантуватиме надання правової оцінки вчинених протиправних діянь, на які розповсюджується предметна юрисдикція міжнародних кримінальних судів та трибуналів з мінімізацією можливості уникнення винними відповідальності. |
