Внутрішньокишковий тиск при реконструктивно-відновних операціях у стомованих хворих

Autor: V. I. Rusyn, O. O. Dutko, S. M. Chobey
Rok vydání: 2020
Zdroj: Шпитальна хірургія. Журнал імені Л. Я. Ковальчука. :65-70
ISSN: 2414-4533
1681-2778
DOI: 10.11603/2414-4533.2020.1.10741
Popis: Мета роботи: покращення результатів лікування хворих із хірургічною патологією ободової кишки шляхом розпрацювання і впровадження патогенетично обґрунтованого алгоритму лікування та техніки створення анастомозу, спрямованого на зниження частоти післяопераційних ускладнень. Матеріали і методи. В групі з 30 пацієнтів вимірювали внутрішньокишковий тиск (ВКТ) у післяопераційному періоді. Під час операції, крім трансанального дренажу, який заводили вище анастомозу на 5–10 см, проводили трубку діаметром 0,5 см, кінець якої встановлювали на рівні товстокишкового анастомозу (ТКА). Вимірювання тиску проводили методом Вальдмана протягом 72 год із моменту операції, кожні 4 години. При цьому виконували 2 вимірювання – до і після промивання трансанального дренажу. При виконанні відновного втручання ТКА за розробленою методикою виконали – 17, ручний дворядний ТКА – 3, апаратний ТКА – 10 хворим. Результати досліджень та їх обговорення. Встановлено, що в післяопераційному періоді в ободовій кишці спостерігається зростання ВКТ (Р) протягом перших 24–36 год (t) в середньому до (5,3 ± 0,1) мм рт. ст., з подальшим зниженням цього рівня протягом наступних 12–20 год до (2,1 ± 0,3) мм рт. ст. Через 20 хв після промивання трансанального дренажу і відходження “промивних вод” рівень ВКТ знижується в середньому на (3,0 ± 1,3) мм рт. ст. Це зниження утримувалося протягом 3–5 год, після чого відбулося поступове зростання рівня ВКТ. При застосуванні традиційного дворядного анастомозу у 2 хворих відмічено в одному спостереженні неспроможність ТКА, у другому – анастомозит. ТКА розробленим способом виконано 17 хворим, апаратний ТКА – 10 хворим, анастомозит розвинувся в одного пацієнта. Ускладнення траплялися переважно при застосуванні ручного традиційного шва (10 %). У всіх хворих з розвиненими порушеннями загоєння анастомозу спостерігається підвищення ВКТ через 16–60 год до (11,4 ± 0,2) мм рт. ст., з піком близько (16,3–17,1) мм рт. ст., що спостерігалось аж до розвитку неспроможності анастомозу, з наступним різким зниженням ВКТ. При анастомозиті подібного зниження ВКТ не було. Мало значення не тільки стійке підвищення ВКТ з критичним рівнем до 16,3–17,1 мм рт. ст., а й тривалість впливу його протягом 12–18 год.
Databáze: OpenAIRE
Externí odkaz: