| Popis: |
У доповіді на матеріалі сучасної прози проаналізовано напрями метафоризації мовного конфлікту в Україні, який виявляється на різних рівнях соціальної взаємодії, зокрема в протиставленні «народ – влада». Обґрунтовано, що мовне питання було й залишається маркером, який оприявлює антагоністичні соціальні відношення, оскільки активною залишається практика, відповідно до якої представники різних щаблів соціальної піраміди послуговувалися різними мовами: представники влади – російською, «народ» – українською. Як елемент станової зверхності, що в межах держави набуває ознак системності, в українській сучасній прозі потрактовано використання представниками еліти навіть у публічній комунікації з українськомовними громадянами російської мови. Виявлені метафори підтверджуть, що мовне питання й сьогодні є елементом ідеологічних доктрин. Проаналізовано метафори, які засвідчують, що мовна взаємодія в Україні розгортається в координатах цивілізаційного вибору, а процеси вербалізації соціального простору визначає ідеологічна опозиція «свій – чужий». Серед метафор, які репрезентують концепт «влада» у творах сучасних українських письменників, переважають ті, в основі яких лежать образи тварин: влада – хижі звірі, вовки, дикі тварини, примати, піранії, акули, отруйні змії тощо. Якщо на одному полюсі суспільства сконцентровано владу хижаків, то відповідно до принципів антонімії, на іншому – мурашок, ховрашків та іншу дрібноту, що й уособлює народ, характерною рисою в образі якого є не «шляхетна толерантність, а воляче терпіння». Таке протиставлення виразно свідчить про соціальний конфлікт, крізь призму якого висвітлюють мовну ситуацію українські прозаїки. |
