| Popis: |
Стаття присвячена історико-юридичним проблемам дослідження систематизації звичаєвого права українського народу. З'ясовано, що систематизація звичаєвого права є різновидом систематизації права та може здійснюватися як шляхом інкорпорації, так і кодифікації. Правові звичаї записувалися та поміщалися в збірник у разі їхньої інкорпорації. Натомість при кодифікації звичаєві норми пристосовувалися до вимог форми, структури та змісту законодавчого тексту. На відміну від простої письмової фіксації, в ході кодифікації законодавець мав можливість змінити, звузити чи доповнити зміст норми звичаєвого права. Звичаєве право як кодифікаційний матеріал відіграло важливу роль у процесі становлення законодавства на українських землях. Норми звичаєвого походження присутні як у визначних пам'ятках українського права, так і в маловідомих актах місцевої влади. Опираючись на існуючі в суспільстві правові звичаї, законодавці мали намір творити право, яке відповідало тогочасній дійсності. Досліджуючи тексти давніх законів, виникає можливість виявити зміст правових звичаїв, які діяли до їхнього прийняття. Натомість ототожнення положень закону, що мають звичаєве походження, з правовими звичаями є некоректним і не відповідає природі цього явища. Правові звичаї, що були кодифіковані, трансформувалися в законодавчі приписи. Історико-юридичне дослідження систематизації українського звичаєвого права має низку проблем. По-перше, важко визначити, в якому випадку відбулася трансформація норми звичаєвого права у положення закону, а в якому - запис у правничу книгу. Адже в давні часи закони часто нагадували такі правничі книги чи де-факто були ними, мали казуїстичний і фрагментарний характер. По-друге, інколи неможливо довести, що відповідне положення законодавства мало саме звичаєве походження. Коли ж навіть це вдається, то виникають труднощі з доведенням, що це норма звичаєвого права саме українського, а не іншого народу. Як відомо, правові звичаї сусідніх (деколи й віддалених) народів часто бувають подібними чи навіть ідентичними. |
