Choice of resuscitation fluid to preserve the endothelial glycocalyx
| Autor: | Maltseva, L.A., Mishchenko, E.A., Mosensev, N.N., Maltsev, I.A. |
|---|---|
| Jazyk: | ruština |
| Rok vydání: | 2019 |
| Předmět: |
endothelial glycocalyx
mechanisms of damage infusion-transfusion media protection repair of glycocalyx review эндотелиальный гликокаликс механизмы повреждения инфузионно-трансфузионные среды защита репарация гликокаликса обзор ендотеліальний глікокалікс механізми пошкодження інфузійно-трансфузійні середовища захист репарація глікокаліксу огляд |
| Zdroj: | EMERGENCY MEDICINE; № 6.101 (2019); 23-29 МЕДИЦИНА НЕОТЛОЖНЫХ СОСТОЯНИЙ; № 6.101 (2019); 23-29 МЕДИЦИНА НЕВІДКЛАДНИХ СТАНІВ; № 6.101 (2019); 23-29 |
| ISSN: | 2224-0586 2307-1230 |
| Popis: | До недавнего времени теоретические преимущества одного типа жидкости для ресусцитации перед другим основывались на устаревшем в настоящее время понимании проницаемости сосудов. Коллоидные жидкости считались превосходящими кристаллоиды из-за их теоретически более высокого удержания во внутрисосудистом пространстве, но данные клинических исследований не подтвердили это и неубедительно продемонстрировали преимущества в отношении смертности пациентов или эффективности одного типа раствора перед другим. Эти наблюдения становятся понятными благодаря пересмотренному уравнению Старлинга, которое объясняет сходные свойства объемного расширения и образования отека из межклеточной жидкости у кристаллоидных и коллоидных растворов, когда повреждается эндотелиальный гликокаликс, а гидростатическое давление у критических пациентов падает. Принимаются во внимание также другие соображения, такие как эффекты накопления коллоидов в интерстициальном пространстве. Будущие исследования в области жидкостной реанимации получат пользу от обновленного понимания детерминант проницаемости сосудов, и, возможно, наиболее многообещающим является определение эндотелиального гликокаликса в качестве возможной терапевтической мишени. Инфузионно-трансфузионные среды различаются по своей способности защищать и восстанавливать эндотелиальный гликокаликс. Хотя свежезамороженная плазма была определена как наиболее эффективная субстанция, необходимы дальнейшие исследования для установления механизмов и определения того, улучшает ли репарация гликокаликса клинические результаты. Стратегия реанимации, которая защищает и восстанавливает эндотелиальный гликокаликс, может оказаться наиболее эффективной. До недавнього часу теоретичні переваги одного типу рідини для ресусцитації перед іншим ґрунтувалися на застарілому на сьогодні розумінні проникності судин. Колоїдні рідини вважалися кращими за кристалоїди через їх теоретично більш високе утримання у внутрішньосудинному просторі, але дані клінічних досліджень не підтвердили це і непереконливо продемонстрували переваги щодо смертності пацієнтів або ефективності одного типу розчину перед іншим. Ці спостереження стають зрозумілими завдяки переглянутому рівнянню Старлінга, що пояснює подібні властивості об’ємного розширення і утворення набряку з міжклітинної рідини у кристалоїдних і колоїдних розчинів, коли пошкоджується ендотеліальний глікокалікс, а гідростатичний тиск у критичних пацієнтів падає. Беруться до уваги також інші міркування, такі як ефекти накопичення колоїдів в інтерстиційному просторі. Майбутні дослідження в галузі рідинної реанімації отримають користь від оновленого розуміння детермінант проникності судин, і, можливо, найбільш багатообіцяльним є визначення ендотеліального глікокаліксу як можливої терапевтичної мішені. Інфузійно-трансфузійні середовища розрізняються за своєю здатністю захищати і відновлювати ендотеліальний глікокалікс. Хоча свіжозаморожена плазма була визначена як найбільш ефективна субстанція, необхідні подальші дослідження для встановлення механізмів та визначення того, чи покращує репарація глікокаліксу клінічні результати. Стратегія реанімації, що захищає і відновлює ендотеліальний глікокалікс, може виявитися найбільш ефективною. Until fairly recently, the theoretical advantages of one type of fluid resuscitation over another have been based on an outdated understanding of vascular permeability. Colloid fluids were considered superior to crystalloids due to their theorized greater retention within the intravascular space, but clinical trial data have neither supported this nor convincingly demonstrated a mortality or efficacy benefit from any one fluid type over another. These observations are clarified by the revised Starling equation, which explains the similar volume expanding and interstitial edema formation properties of crystalloid and colloid fluids when the endothelial glycocalyx is shed and the hydrostatic pressure is low in critically ill patients, as well as other considerations, such as the effects of colloid accumulation in the interstitial space. Future research of the fluid resuscitation will benefit from an updated understanding of the determinants of vascular permeability, and perhaps most promising is the identification of the endothelial glycocalyx as a possible therapeutic target. Resuscitation fluids differ in their ability to protect and restore the endothelial glycocalyx. While fresh-frozen plasma has been identified as the most effective, further work is needed to establish the mechanisms, and to determine whether glycocalyx repair improves clinical outcomes. A fluid resuscitation strategy that protects and repairs the endothelial glycocalyx may prove to be the most effective. |
| Databáze: | OpenAIRE |
| Externí odkaz: |
|